Концепція уявного музею в епоху постмодерну

Abstract

Концепція уявного музею (або музею без стін), викладена французьким письменником, громадським та політичним діячом Андре Мальро у ряді праць у 1950-1960-ті рр., міцно увійшла в антологію найбільш значних текстів XX століття, що осмислюють історію мистецтва і генезис музею як особливої культурної інституції. До поглядів Мальро, що дуже важливо, звертаються не тільки франкомовні мислителі і вчені, але й дослідники в інших країнах та регіонах світу. Звернемо увагу на трактування ідей Мальро в трудах представниці американського постмодернізму, арт-критика Poзaлінди Kpaycc. Андре Мальро стверджував, що життя твору мистецтва в останні сторіччя супроводжується серією метаморфоз. Їх початком він вважав епоху Відродження, коли трансформується відношення до творів мистецтва: «Ренесанс знищив сакральність богів, яких він воскресів, щоб перетворити їх на витвори мистецтва – те, чим ми займаємося»[3, р. 207]. Далі, під впливом ідей Просвітництва, змінюється контекст їх буття: вони витягуються з середовища, для якого були створені (палац монарха або сакральний простір) та переносяться до музею: «Музей відмежовує витвір від «профанного» світу і зближує його з іншими, протилежними йому по духу або конкуруючими. Музей – це сусідство метаморфоз» . Наступний етап метаморфоз пов'язаний з моментом, коли шедевр перетворюється на ілюстрацію в альбомі, розлучаючись і зі своїм нещодавно знайденим музейним оточенням.