Трансформація освіти в контексті дигіталізації та її амбівалентний потенціал

Abstract

Входження дигітального у всі сфери повсякденної життєдіяльності здійснює вплив на зміну як теоретичних засад її визначення, так і «методологічно релевантний образ», який тепер «формується на основі гібридного провідного образу крутого розробника нових комп’ютерних технологій, блогера та пересічного користувача цифрових послуг, який полюбляє займатись серфінгом в мережах, встановлювати контакти, зрештою – жити у віртуальній реальності» [1, с. 15]. Цей узагальнений образ у сучасних філософсько-антропологічних, психолого-педагогічних дискурсах постає під назвою homo digitalis – людини дигітальної. Даний абстрактний образ синтезує основні характеристики людини, яка освоїла інформаційно-цифрові технології і орієнтується головним чином на інформаційно-комунікативний простір мережі та Інтернету. Доцільно розрізнити теоретико-евристичну і критичну рефлексії стосовно сутності дигітального, яке сьогодні в якості характеристики дигітального суспільства застосовується достатньо широко і виходить за межі інформаційно- цифрових технологій. В дискурсах теоретико-евристичної рефлексії головна увага зосереджується на зміні соціально-культурного статусу техніки в контексті філософсько-антропологічних міркувань, які прагнуть показати зміну образу людини та її мислення в процесі інформаційно-цифрової, або дигітальної революції. Підкреслюється, що в результаті зміни ролі техніки вона постає вже не інструментом, а технологічним простором, який по своїй суті є культурним довкіллям, що безупинно впливає на індивідів.