Безпекові гарантії задля перемоги та розвитку України

Abstract

Будь яка країна потребує безпекових гарантій. Від відновлення незалежності України цьому питанню не приділялося достатньої уваги. Україна, яка в 1991 році мала третій за об’ємом ядерний потенціал в світі, була змушена його позбавитися. Це відбулося під шаленим тиском з боку Російської федерації та Сполучених Штатів Америки і альтернативи процесу ядерного роззброєння не було. В якості компенсації Україні партнерами був запропонований Будапештський меморандум, і багато хто сприйняв декларації, які містилися в цьому документі, як гарантії безпеки. Нарешті в 2003 році в Законі «Про основи національної безпеки» було зафіксовано, що основними напрямами державної політики з питань

національної безпеки України у зовнішньополітичній сфері «є забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору, а з суттєвою обмовкою – «при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією» [3]. Проте ці національні юридичні акти не надавали і не могли надати міжнародних гарантій безпеки. Вони, як і проголошений в 2010 році так званий «позаблоковий» статус не запобігли російській агресії в 2014 році. Закон про національну безпеку 2018 р. і конституційне закріплення євроатлантичної інтеграції як запоруки національної безпеки в 2019 р. мали також передусім внутрішньополітичне значення. Це не наблизило країну суттєво до справжніх міжнародних безпекових гарантій.