Генезис поняття «педагогічна творчість» як професійно-особистісної якості майбутнього вчителя

Abstract

У статті простежено діахронну динаміку змісту поняття «педагогічна творчість» та обґрунтовано його трансформацію у фундаментальну професійно-особистісну якість майбутнього вчителя. Актуальність дослідження зумовлена реформуванням вітчизняної освіти та впровадженням концепції НУШ, що потребує переосмислення ролі педагога як автономного архітектора освітнього середовища. Розкрито історико-педагогічні аспекти становлення дефініції «педагогічна творчість» в українській педагогічній думці, як-от: від ідеї «сродної праці» Г. Сковороди та антропологізму К. Ушинського до гуманіс- тичних орієнтирів С. Русової, В. Сухомлинського, О. Захаренка та багатьох інших педагогів-гуманистів. Простежено еволюцію національної освітньої парадигми, яка зміщувала акценти з функціональної підготовки вчителя на розвиток його внутрішнього творчого потенціалу. Результати категорійного аналізу та систематизації термінологічного поля дозволили обґрунтувати авторський концепт педагогічної творчості як цілісного екзистенційного стану особистості вчителя, що ґрунтується на внутрішній волі до творення нових освітніх смислів. На цій теоретичній базі, через синтез сучасних наукових підходів, уточнено внутрішню архітектоніку цієї особистісної якості вчителя як динамічну цілісність аксіологічного, інтелектуально-креативного, технологічно- імпровізаційного та рефлексивно-проєктувального блоків. Крізь призму стратегічних орієнтирів НУШ доведено, що педагогічна творчість виступає стрижневою основою професійного буття вчителя, визначаючи його здатність до продуктивної професійної діяльності в умовах динамічної невизначеності сучасного світу. Прогностичні висновки дослідження підкреслюють необхідність переорієнтації професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів у закладах вищої освіти від репродуктивного засвоєння технологій до стимулювання глибокої внутрішньої трансформації особистості студента. Концептуально обґрунтовано, що гармонійний розвиток усіх склад- ників архітектоніки забезпечить принциповий перехід від студента-виконавця до вчителя нової генерації, здатного до безперервного професійного самопроєкту- вання та інноваційного оновлення української школи. This article traces the diachronic evolution of the concept of "pedagogical creativity" and substantiates its transformation into a fundamental professional and personal quality of the future teacher. The relevance of the study stems from the reform of the national education system and the implementation of the New Ukrainian School (NUS) concept, which requires a rethinking of the teacher’s role as an autonomous architect of the educational environment. The historical and pedagogical aspects of the formation of the definition of "pedagogical creativity" in Ukrainian pedagogical thought are explored, ranging from H. Skovoroda’s idea of "work in harmony with one’s nature" and K. Ushynsky’s anthropologism to the humanistic orientations of S. Rusova, V. Sukhomlynsky, O. Zakharenko, and many other humanist educators. The evolution of the national educational paradigm is traced, which shifted the emphasis from the functional training of teachers to the development of their inner creative potential. The results of the categorical analysis and systematization of the terminological field allowed for the substantiation of the author’s concept of pedagogical creativity as a holistic existential state of the teacher’s personality, grounded in an inner will to create new educational meanings. On this theoretical basis, through the synthesis of contemporary scientific approaches, the internal architecture of this personal quality of the teacher has been refined as a dynamic unity of axiological, intellectual-creative, technological-improvisational, and reflective-projective blocks. Through the lens of the strategic guidelines of the New Ukrainian School (NUS), it has been demonstrated that pedagogical creativity serves as the cornerstone of a teacher’s professional life, determining their capacity for productive professional activity amid the dynamic uncertainty of the modern world. The study’s predictive conclusions emphasize the need to reorient the professional and pedagogical training of future teachers in higher education institutions from the rote acquisition of technologies to the stimulation of a profound internal transformation of the student’s personality. It is conceptually substantiated that the harmonious development of all components of the architectonics will ensure a fundamental transition from a studentperformer to a teacher of the new generation, capable of continuous professional selfdevelopment and innovative renewal of the Ukrainian school.