"Солярис" як матеріалістична теологія та матеріалістична теологія та антропокосмізм в ракурсі нооетичних ідей та посмодерністських практик

Abstract

В статті розглядається концепт Соляриса в ракурсі нооетичних ідей та постмодерністської стратегії деконструкції, лаканівського психоаналізу (ідея “дзеркальної стадії” розвитку особистості) та постмодерністського аналізу Славоєм Жижеком не/етичної поведінки вчених і покарання за це на планеті Солярис, що імітує космічний/планетарний мозок. Ідеї про планетарний мозок, що В. І. Вернадський назвав ноосферою, вже існують, але пов'язати розум з етикою наглядно ми можемо в образі Солярису як матеріалістичної теології, планетарному розумі та взагалі розгляду наукового співтовариства в фільмі Андрія Тарковського “Солярис”, що також включає космічні, планетарні конотації даного концепту. The article provides the description of nooethics idea and Solaris of groop of sciens of postmodernism by philosophy of Slavoi Zizek and analytical psychology of Zak Lacan. In the article concept of Solaris is examined as explication of scientific ideas about a noosphere as reason wrapround all planet, point of view of nooethics, that puts a question about moral responsibility of scientists not only as experimenters above people and nature, that eventually get out of scientific hand take revenge on, but as guilt for the everyday unethicalness, for the retreats from the norms of maintenance of life in regard to children (girl of scientist of Grigorian) and women (lost wife of scientist-psychologist Kelvin), what philosophers, psychoanalysts of postmodern, write about.