Emotional stability of an individual: reseasrch into the topic

Abstract

The paper aims to provide a critical review of the theoretical substantiation of the phenomenon of emotional stability in scientific literature, to categorize scholars’ views on psychological peculiarities of emotional stability in adulthood. The study deals with the psychological theories of personality by S. Rubinstein; theories of emotional phenomena by L. Abolin, B. Vardanyan, E. Ilyin, J. Reykowski, O. Chernikova; basic principles of psychocorrection and psycho-social training by T. Yatsenko; manifestations of emotional life by V. Semychenko and others. Emotional stability is considered as a multifaceted integrative personality trait based on four main components – emotional (emotional anxiety or arousal), motivational (power of motivation), intellectual (evaluation, prediction, decision-making in extraordinary situations), typological (peculiarities of the nervous system) – which determine the performance and adequacy of behavior of an individual in solving problems under extreme and stressful conditions. It is an integral part of personal development and adaptation to the world. Emotional stability and emotional vulnerability can be contrasted as opposing properties in terms of their importance for the successful balancing of an individual within the ever-changing environment. У статті представлено теоретичний аналіз формування емоційної стійкості особистості. Зосереджено увагу на усвідомленому етапі життя особистості – дорослому віці – як періоду зрілості людини, розквіту її потенціалу і можливостей. Розглянуто проблему емоційної стійкості у психологічних теоріях особистості С. Рубінштейна; теоріях емоційних явищ Л. Аболіна, Б. Варданяна, Є. Ільїна, Я. Рейковського, О. Черникової; основних принципах психокорекційної роботи та організації соціально-психологічних тренінгів Т. Яценко; проявів емоційного життя людини В. Семиченко та ін. Подано визначення поняття «емоційна стійкість». Розкрито шість напрямів дослідження емоційної стійкості. Перший напрям ґрунтується на розумінні того, що психічний процес, як момент конкретної діяльності особистості, є незалежним від інших психічних процесів і має своєрідні особливості. Другий аналізує фізіологічний (за яким вивчають залежність емоційної стійкості від властивостей нервової системи) і структурний (за яким обґрунтовують регуляторні структури особистості) підходи, а також дію меха- нізму самоконтролю. Третій напрям обґрунтовує емоційну стійкість особистості як прояв хорегуляційної функції емоцій та емоційних станів. Емоційна стійкість на четвертому напрямі дослідження ґрунтується на взаємодії й обопільності психічних процесів. П’ятий напрям оснований на позиції теорії установки (Д. Узнадзе), де формування її загальної спрямованості пов’язано з діяльністю, що додає їй стійкого, стабільного характеру. Констатовано, що емоційна стійкість – це агатосистемна, інтегральна риса особистості, основана на чотирьох головних компонентах – емоційному, мотиваційному, інтелектуальному, типологічному, які зумовлюють продуктивність діяльності й адекватність поведінки особистості під час вирішення завдань в умовах екстремальних і стресових дій. Емоційна стійкість є невід’ємною складовою частиною і розвитку особистості та її адаптації у світі.