Епістемологічні практики «особистісного знання» м. поланьї як концепт сучасної філософії освіти

Abstract

Сучасний епістемологічний ландшафт відзначається глибокою кризою класичної моделі наукової раціональності. В умовах постмодерну та стрімкого розвитку «інтернет-галактики» легітимація знання втрачає традиційні метанаративні опори. Жорсткий емпіризм і відчужений об’єктивізм виявляють свою неспроможність адекватно реагувати на безпрецедентну складність мережевого суспільства. Тотальна цифровізація та доступність величезних інформаційних масивів парадоксально супроводжуються смисловою фрагментацією та втратою ціннісного виміру знання. Виникає нагальна потреба в радикальному переосмисленні самої природи наукового пошуку та відповідній глибокій трансформації існуючих університетських освітніх матриць. Мета дослідження полягає у розкритті евристичного потенціалу концепції «особистісного знання» як дієвої епістемологічної основи для подолання загальної кризи класичної раціональності та концептуалізації інноваційної моделі наукової освіти в умовах сучасних соціокультурних трансформацій. Методи дослідження. Дослідження ґрунтується на комплексному філософсько-аналітичному підході. Застосовано герменевтичний метод для глибинної інтерпретації посткритичної епістемології, компаративний аналіз для зіставлення класичної та постнекласичної моделей раціональності, а також системно-структурний і феноменологічний методи для вивчення освітньої матриці та внутрішнього екзистенційного виміру самого дослідника. Результати дослідження. Доведено, що адекватною відповіддю на поточні епістемічні виклики є системне впровадження парадигми «особистісного знання», яка повноцінно повертає в науку людський вимір. Встановлено, що об'єктивне наукове пізнання принципово неможливе без екзистенційної залученості, інтелектуальної пристрасті та «неявного знання» дослідника, яке завжди передує логічній формалізації. Екстраполяція цих філософських принципів на сферу вищої школи вимагає категоричного переходу до моделі «розумної освіти» – відкритої, демократичної системи, що гармонійно синтезує фундаментальну епістему, інструментальне техне та індивідуальну творчість. Здійснений SWOT-аналіз показав, що попри загрози інституційного академічного опору, об'єктивну складність формалізації та ризики ілюзорної компетентності, культивування епістемічної автономії є критично необхідним для продукування парадигмальних зрушень. Лише через формування відповідальної суб'єктності сучасна наукова освіта здатна успішно виконати свою місію в умовах цифровізації. Relevance of the problem. The modern epistemological landscape is marked by a deep crisis of the classical model of scientific rationality. In the conditions of postmodernity and the rapid development of the “Internet galaxy”, the legitimation of knowledge loses its traditional metanarrative supports. Rigid empiricism and alienated objectivism reveal their inability to adequately respond to the unprecedented complexity of the network society. Total digitalization and the availability of huge information arrays are paradoxically accompanied by semantic fragmentation and the loss of the value dimension of knowledge. There is an urgent need for a radical rethinking of the very nature of scientific research and a corresponding deep transformation of existing university educational matrices. The purpose of the study is to reveal the heuristic potential of the concept of "personal knowledge" as an effective epistemological basis for overcoming the general crisis of classical rationality and conceptualizing an innovative model of scientific education in the conditions of modern socio-cultural transformations. Research methods. The study is based on a comprehensive philosophical and analytical approach. The hermeneutic method was used for an in-depth interpretation of post-critical epistemology, comparative analysis for comparing classical and post-non-classical models ISSN 1561-1264 (PRINT), ISSN 2664-5998 (ONLINE) 117 of rationality, as well as system-structural and phenomenological methods for studying the educational matrix and the internal existential dimension of the researcher himself. Research results. It has been proven that an adequate response to current epistemic challenges is the systematic implementation of the paradigm of "personal knowledge", which fully returns the human dimension to science. It has been established that objective scientific knowledge is fundamentally impossible without existential involvement, intellectual passion and "implicit knowledge" of the researcher, which always precedes logical formalization. Extrapolation of these philosophical principles to the sphere of higher education requires a categorical transition to the model of "smart education" – an open, democratic system that harmoniously synthesizes the fundamental episteme, instrumental technology and individual creativity. The SWOT analysis carried out showed that despite the threats of institutional academic resistance, the objective complexity of formalization and the risks of illusory competence, the cultivation of epistemic autonomy is critically necessary for producing paradigm shifts. Only through the formation of responsible subjectivity can modern scientific education successfully fulfill its mission in the conditions of digitalization.