Штучний інтелект як симулятор емоційної суб’єктності в цифровому пізнанні

Abstract

Стрімкий розвиток генеративного штучного розуму докорінно трансформує не тільки технічні методи обробки даних. Змінюються фундаментальні засади нашого пізнання, довіри та людського спілкування. Сучасні програми дедалі майстерніше імітують живу мову емпатії, глибокої уваги, психологічної допомоги та навіть внутрішнього діалогу. Внаслідок таких процесів межа між функціонально доречною відповіддю машини та ілюзією живої присутності стає вкрай неочевидною. Зазначена тенденція актуалізує надзвичайно важливе філософське питання про здатність комп'ютерних програм розглядатися як справжні носії емоцій. Також важливо зрозуміти вплив олюднення цифрових систем на довіру користувача та оцінити загрози для критичного мислення і автономії суб'єкта. Мета статті. Мета статті полягає у філософському осмисленні штучного інтелекта як симулятора емоцій. Алгоритми, не маючи почуттів, імітують емпатію та викликають довіру у людей. Тому головним завданням є аналіз впливу виникаючої ілюзії на свободу та автономію особистості, ризиків довіри до комп'ютерних програм. Методи дослідження. Базисом роботи виступає синтез філософського, антропологічного, герменевтичного та компаративного підходів. Такий науковий арсенал дозволив осмислити людські емоції як морально наповнену форму буття та порівняти їх із алгоритмічною імітацією співчуття. Практична площина роботи спирається на якісний порівняльний аналіз дослідженого емпіричного матеріалу. Результати дослідження. Дослідження переконливо доводить абсолютну відсутність справжніх почуттів у комп'ютерних програм. Машини лише функціонально симулюють співчуття. Олюднення алгоритмів виступає надзвичайно стійким психологічним механізмом. Він формує серйозний ризик асиметричного когнітивного симбіозу та докорінно змінює саму структуру нашого пізнання. Аналіз реакцій ChatGPT, Gemini, Claude, Grok та Perplexity підтвердив їхню здатність генерувати переконливі маркери емоційної підтримки, хоч і різною в різних моделей. Generative systems now alter the very landscape of digital culture alongside our basic cognitive habits. They do more than merely process information or execute routine commands. Modern computational models expertly replicate intimate conversational cues, offering psychological comfort while significantly blurring the line separating a programmed reply from human presence. Such a shift demands philosophical attention to understand the changing dynamics of virtual communication. Purpose. Our primary goal is to philosophically evaluate how digital environments simulate subjective feelings. Although algorithms lack internal states yet successfully model care, our analysis explores the profound ways such artificial warmth shapes user trust, social expectations, and potentially erodes independent thought. We strive to highlight the hidden vulnerabilities hiding behind friendly algorithmic interfaces. Methods. The study rests on a combined theoretical foundation blending hermeneutics, critical conceptual analysis, and anthropological inquiry. Such a multifaceted qualitative approach allows us to clearly contrast authentic moral presence against communicatively persuasive algorithmic reactions. We employ comparative methods to map the exact differences between genuine compassion and synthetic empathy. Results. The research convincingly demonstrates that computer programs are entirely void of genuine feelings. Machines merely simulate compassion on a purely functional level. The anthropomorphization of algorithms operates as a highly resilient psychological mechanism among users. The process creates a significant risk of asymmetric cognitive symbiosis and alters the deep structure of human cognition. People increasingly prefer comfortable synthetic answers over their own intellectual struggles. An analysis of responses from ChatGPT, Gemini, Claude, Grok, and Perplexity confirms their capacity to generate convincing markers of emotional support, despite noticeable variations among the different models regarding their transparency and stylistic warmth.