Historical policy and memory policy in Ukraine: the evolution of discourse through the narratives of decolonization and mnemonic sovereignty

Abstract

The article examines contemporary trends in historical policy and memory politics in Ukraine in the context of war and resistance to Russian aggression. Special attention is paid to the analysis of the interaction between state institutions, civic initiatives, and international discursive practices in shaping the narrative of the past. In particular, the study explores approaches that combine the development of a national historical narrative with global trends in decolonization discourse. At the same time, the article points to the potential transformation of the original logic of the decolonization approach: instead of ensuring polyphony and multiplicity of experiences, it is sometimes used to consolidate a single state narrative. A key analytical concept is mnemonic sovereignty, which reflects the right of each group and individual to form their own vision of the past, preserve personal memory, and represent it beyond standardized or dominant models.The article presents contemporary theoretical approaches to memory politics and historical policy, as well as an analysis of Memory Studies concepts, including decolonization discourse, which is considered a methodological basis for polyphony and the multiplicity of experiences. The research demonstrates that the contemporary Ukrainian memory space is shaped by complex transformational processes, where the interaction of local, national, and transnational practices creates a potential tension between the aspiration for a unified narrative and the logic of preserving multiple voices. The article emphasizes that the methodological problem of decolonization discourse is an important factor for understanding current trends in memory politics and the formation of national identity, as well as for assessing the influence of theoretical models on practical memory policy in Ukraine. The author notes that contemporary Ukraine actively implements inclusive state initiatives in the culture of memory – from memorials and media projects to digital platforms – which combine the commemoration of past heroism with the representation of ongoing war events. The process of constructing memory policy highlights the importance of balancing the right to collective memory with the risk of monopolizing symbolic power. Such a balance creates a space for scholarly reflection, discussion, and the potential development of a more polyphonic approach, where diverse voices, experiences, and perspectives can coexist in the public sphere, forming a democratic culture of memory. У статті розглядаються сучасні тенденції історичної політики та політики пам’яті в Україні в умовах війни та протидії російській агресії. Особлива увага приділяється аналізу взаємодії державних інституцій, громадських ініціатив та міжнародних дискурсивних практик у формуванні наративу минулого. Зокрема, розглядаються підходи, які поєднують розвиток національного історичного наративу із глобальними трендами деколонізаційного дискурсу. Водночас стаття вказує на потенційну трансформацію початкової логіки деколонізаційного підходу: замість забезпечення багатоголосся та множинності досвідів він іноді використовується для консолідації єдиного державного наративу. Ключовим аналітичним поняттям є мнемонічний суверенітет, що відображає право кожної групи та кожного індивіда формувати власне бачення минулого, зберігати особисту пам’ять і репрезентувати її поза рамками стандартизованих або домінантних моделей. У статті представлені сучасні теоретичні підходи до політики пам’яті та історичної політики, а також аналізуються концепції Memory Studies, включно з деколонізаційним дискурсом, що розглядається як методологічна основа поліфонії та множинності досвідів. Дослідження демонструє, що сучасний український простір пам’яті перебуває під впливом складних трансформаційних процесів, де взаємодія локальних, національних та транснаціональних практик створює потенційну напругу між прагненням до єдиного наративу та логікою збереження множинності голосів. Стаття підкреслює, що методологічна проблема деколонізаційного дискурсу є важливим чинником для розуміння сучасних тенденцій у політиці пам’яті та формуванні національної ідентичності, а також для оцінки впливу теоретичних моделей на практичну політику пам’яті в Україні. Автор зазначає, що сучасна Україна активно реалізує інклюзивні державні ініціативи в культурі пам’яті – від меморіалів і медіа-проєктів до цифрових платформ, які поєднують вшанування героїзму минулого та відображення актуальних подій триваючої війни. Процес конструювання політики пам’яті підкреслює важливість балансу між правом на колективну пам’ять і небезпекою монополізації символічної влади. Такий баланс створює поле для наукового осмислення, дискусії та потенційного розвитку більш поліфонічного підходу, де різні голоси, досвіди та перспективи могли б співіснувати у суспільному просторі, формуючи демократичну культуру пам’яті