Зовнішньополітична стратегія Данії в епоху наполеонівських війн (1799-1814 рр.)

Abstract

Данія – відома як «країна-ворота» у Балтійське море; та як одна з наймиролюбивіших країн Європи. Її становище у період наполеонівських війн тісно пов’язаний з об’єднанням збройного нейтралітету, битвою при Копенгагені 1801 р., бомбардуванням Копенгагена 1807 р. та Кільською угодою. В означений період королем Данії частково був Кристіан VII (1766-1808), проте він був психічно хворий, що обумовило відсторонення його від державних справ і зосередження реальної влади в руках його сина, регента – Фредеріка VI (1808-1839). Данія являла собою країну, яка була об’єднана з Норвегією за дансько-норвезькою унією та мала назву королівство Данії та Норвегії (Данія-Норвегія). Ця країна охоплювала територію Данії, Норвегії; а також Гренландію, Ісландію, Фарерські острови; дві німецькі провінцій Шлезвіг і Гольштейн та мала декілька колоній у різних частинах світу. Стратегічно вона контролювала вихід до Балтійського і Північного моря.