Політична комунікація в епоху цифрових технологій: можливості та ризики для демократії

Abstract

Феномен політичної комунікації в епоху цифрових технологій характеризується амбівалентністю, що постає в парадоксальному синтезі демократичних можливостей та інституційних ризиків, які виникають через трансформацію інформаційного ландшафту. У цифровому просторі виникає особлива політико-комунікативна архітектоніка, в якій алгоритмічна обробка даних створює нову форму легітимності, що підриває класичні принципи демократичної репрезентації. Це актуалізує необхідність осмислення оновлених концептуальних підходів до аналізу впливу цифрової комунікації на суспільно-політичний процес. Метою дослідження є вивчення політичної комунікації, модифікованої цифровізацією, з акцентом на її впливі на демократичні механізми та інститути. Залучені методи аналізу та синтезу дозволяють сформулювати теоретичні засади феномену, виявити кореляції між алгоритмічною медіалізацією інформації та суспільною довірою до демократичних процесів. Порівняльний метод забезпечує зіставлення різноманітних підходів до розгляду алгоритмів як суб’єктів епістиомологічного посередництва, що впливають на когнітивну структуру громадської свідомості. У ході дослідження встановлено, що цифрові платформи, особливо соціальні мережі, мають тенденцію сприяти формуванню «ехокамер» — ідеологічно замкнених груп, які знижують рівень плюралістичності публічного дискурсу, спричиняючи когнітивну фрагментацію. Така когнітивна ізоляція є наслідком алгоритмічної селекції, що репродукує обмежене коло наративів і тим самим перешкоджає інтегративному суспільному діалогу. Виникає ризик перетворення демократії з дискурсивного простору на інструмент для підсилення індивідуалістичних упереджень та соціального роз’єднання. Ще одним значним викликом є підрив політичної нейтральності та прозорості, де алгоритми, орієнтовані на максимізацію залученості користувачів, пріоритизують емоційно заряджений контент, що часто викликає поляризацію. Дослідження також підтверджує, що цифрові платформи створюють нові форми електоральної маніпуляції, де інструменти мікротаргетингу й персоналізованої реклами використовуються для психографічного впливу на електорат, посилюючи контроль політичних суб’єктів над електоральними уподобаннями. The phenomenon of political communication in the digital age is marked by ambivalence, reflected in the paradoxical blend of democratic opportunities and institutional risks arising from the transformation of the information landscape. In digital space, a distinct politicocommunicative architecture emerges, where algorithmic data processing fosters a new form of legitimacy that challenges classical principles of democratic representation. This underscores the need for updated conceptual frameworks to analyze the impact of digital communication on socio-political processes. Filipenko Larysa Volodymyrivna Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Associate Professor at the Philosophy and Pedagogy of Work Kharkiv National Automobile and Highway University Yaroslav Mudryi str., 25, Kharkiv, Ukraine ORCID: 0000-0002-3065-2929 Herasymovych Vadym Anatoliiovych Candidate of Political Sciences, Senior Lecturer at the Social Communications Department Mariupol State University Preobrazhenska str., 6/4, Kyiv, Ukraine ORCID: 0000-003-4696-0990 30 Випуск 5. 2024 The research aims to examine political communication modified by digitalization, focusing on its impact on democratic mechanisms and institutions. Analytical and synthetic methods are employed to establish the theoretical foundations of the phenomenon and to identify correlations between algorithmic mediation of information and public trust in democratic processes. A comparative approach enables the juxtaposition of diverse perspectives on algorithms as agents of epistemological mediation that shape the cognitive structure of public consciousness. The study found that digital platforms, particularly social networks, tend to foster the formation of “echo chambers” – ideologically closed groups that diminish the pluralistic nature of public discourse, leading to cognitive fragmentation. This cognitive isolation is a consequence of algorithmic selection, which reproduces a limited range of narratives, thereby hindering integrative societal dialogue. There is a risk of transforming democracy from a discursive space into a tool that reinforces individual biases and social division. Another significant challenge is the erosion of political neutrality and transparency, where algorithms designed to maximize user engagement prioritize emotionally charged content, often fueling polarization. The study also confirms that digital platforms create new forms of electoral manipulation, where microtargeting tools and personalized advertising are used to exert psychographic influence on the electorate, strengthening political actors’ control over voter preferences.