Інтерпретація творів у стилі модерн як проблема підготовки майбутніх викладачів музичного мистецтва

Abstract

Спираючись на методологічні основи принципів художньої естетики та поетики, теорії художнього стилю та герменевтичного підходу, автори аналізують художній стиль модерну (ар-нуво, сецесії) з метою виявлення можливостей його засвоєння майбутніми викладачами музичного мистецтва в процесі їхньої інтерпретаційної діяльності. Встановлено існування двох принципово різних підходів до тлумачення терміна «модерн». Згідно з першим, модерн розуміється як стан європейського мистецтва епохи «кінця віку» («декадансу»), який представлений багатьма стильовими течіями, рухами й особистими манерами (прерафаеліти, символісти, імпресіоністи, тощо). Водночас деякі дослідники вважають модерн першим історичним етапом подальшої тривалої епохи модернізму. За іншим трактуванням, модерн – це стиль, який проявляється в різних видах мистецтва та характеризується комплексом формальних і змістовних індивідуально-типових властивостей. Ця точка зору має переконливе обґрунтування, коли йдеться про архітектуру, образотворче та прикладне мистецтво. Складніше визначити відповідні риси стилю модерн у музиці. Проте спроби окреслити формально-змістові особливості стилю модерн (сецесії) свідчать про наявність об’єктивних психологічних підстав для таких дослідницьких намірів. На думку авторів статті, модерн (сецесію) можна трактувати і як історичну категорію, і як специфічний стиль. Таке «стереоскопічне» й толерантне розуміння цього поняття має бути сформоване в майбутніх викладачів музичного мистецтва в процесі вищої педагогічної освіти. Важливими виховними завданнями викладача музичного мистецтва є словесна та музично-виконавська інтерпретація художніх творів. Вирішуючи комплексне завдання інтерпретації творів модерну (сецесії), викладач може керуватися такими положеннями: 1. Модерн (сецесія) твори спрямовані на пробудження в реципієнта яскравого гедоністичного переживання, відчуття задоволення від сприйняття й осягнення форми. Цей специфічний «формалізм» вимагає від виконавця особливої уваги до якості звучання музичної композиції, до всіх прекрасних деталей і властивостей форми. 2. Твори в стилі модерн найчастіше легко сприймаються широким загалом. Водночас багато з них розраховані на аристократично вишуканого, досвідченого, кваліфікованого слухача, здатного зрозуміти символічні значення форми, які не лежать «на поверхні». Отже, художні артефакти модернізму вимагають від викладача-інтерпретатора знання великого тезаурусу культурних символів (міфологічних, релігійних, ідеологічних, літературних, мистецьких), уміння розуміти й пояснювати символічне значення словами та втілювати це розуміння в музичне виконання. 3. Музична форма творів модерну (сецесії) вимагає від викладача-інтерпретатора особливої уваги до таких властивостей форми та змісту, як: а) чистота звукового матеріалу (тембр, динаміка, регістр, засоби артикуляції, колорит співзвуччя); б) виразна гнучкість, орнаментальність мелодичних ліній; в) чіткі й багаті динамічні, артикуляційні, темпові й темброві нюанси. 4. Твори модерну (сецесії) часто бувають пов’язані з національними музичними традиціями, фольклором. У таких випадках коректним рішенням виконавця є підкреслення естетичних передумов звернення композитора до етнічно-національних елементів. Наприклад, можна використовувати автентичну манеру співу. Виправданим підходом до інтерпретації є демонстрація умовності стильового втілення етнічно-національного матеріалу. 5. У виконанні сучасних творів, особливо вокальної музики, слід прагнути синергії всіх виражальних засобів, їх поєднання в цілісному образі художнього акту. Йдеться про синергію музичної інтонації та акторських виразних засобів – просодії словесного мовлення, міміки, рухів тіла, одягу, зачіски, макіяжу. Виконавець має постати перед глядачами не в образі викладача, який демонструє навчальний матеріал, і не в образі артиста-виконавця, а в ролі представника творчої інтелігенції епохи декадансу, аристократа духу, вишуканого стиліста, майстра художньої містифікації.