The role of the concept of fallibilism in epistemology

Abstract

Looking at the dichotomous picture of philosophy, characterizing fallibility as the "golden mean" would be appropriate. In this sense, fallibility can be seen as a creative approach to balancing between dogmatism, which exaggerates the idea of absolute truth, and skepticism, which emphasizes the impossibility of reaching the truth in the epistemological system. Moreover, fallibility, which does not deny the possibility of making mistakes in the process of acquiring knowledge, holds a superior position compared to others in terms of being an ideology open to criticism. Essentially emerging as an epistemological argument starting from modern philosophy, fallibility was introduced into philosophical-epistemological circulation by C. Peirce in the 19th century and formed the core of K. Popper's falsification method in the 20th century. In the 21st century, philosophers such as B. Reed, S. Cohen, and S. Haak have made fallibilism a central topic of research, and it continues to maintain its validity today. In this sense, the concept of fallibilism plays the role of an important "epistemological actor" in the modern philosophical system due to its specific position. Thus, the philosophical-epistemological analysis of fallibilism and the creation of a general concept as a result is one of the most relevant philosophical problems for today. The purpose of this article is to analyze the philosophical and epistemological aspects of the fallibilism. Research methods. In the process of researching the problem, the following scientific methods were used: analysis and synthesis, comparison. Дивлячись на дихотомічну картину філософії, доцільно було б охарактеризувати помилковість як «золоту середину». У цьому сенсі помилковість можна розглядати як творчий підхід до балансування між догматизмом, який перебільшує ідею абсолютної істини, і скептицизмом, який підкреслює неможливість досягнення істини в епістемологічній системі. Більше того, помилковість, яка не заперечує можливість робити помилки в процесі отримання знань, займає вищу позицію порівняно з іншими з точки зору того, що є ідеологією, відкритою для критики. Виникнувши, по суті, як епістемологічний аргумент, починаючи з сучасної філософії, помилковість була введена у філософсько-епістемологічний обіг Ч. Пірсом у 19 ст. і склав ядро ​​методу фальсифікації К. Поппера в 20 ст. У 21 столітті такі філософи, як Б. Рід, С. Коен і С.Хаак, зробили фалібілізм центральною темою досліджень, і він продовжує зберігати свою чинність сьогодні. У цьому сенсі поняття фалібілізму відіграє свою роль важливого «епістемологічного актора» в сучасній філософській системі завдяки своїй специфічній позиції. Таким чином, філософсько-гносеологічний аналіз фалібілізму та створення загальної концепції як результату є однією з найактуальніших філософських проблем сьогодення. Метою цієї статті є аналіз філософських та епістемологічних аспектів фалібілізму. Методи дослідження. У процесі дослідження проблеми використовувалися такі наукові методи: аналіз і синтез, порівняння.