O roli faktury w języku muzycznym

Abstract

W sztukach performatywnych ucieleśnieniem ogólnego brzmienia faktury jest cały kompleks środków wykonawczych, a każdy styl stawia przed wykonawcą złożone, specyficzne zadania. Na przykład romantyzm, który podniósł wirtuozerię do najwyższego poziomu, wymaga od wykonawcy odpowiedniego przygotowania pianistycznego, a polifonia, na przykład, wymaga wysokiego poziomu kontroli słuchowej nad fakturą polifoniczną. W tym sensie wypowiedź J. Milsteina staje się szczególnie jasna, że wykonawca, aby przestudiować konkretny utwór danego kompozytora, musi mieć „pęczek kluczy”, aby przeczytać autorski „słownik”2. Pod słownikiem autora muzyk oznacza indywidualną specyfikę prezentacji faktury. Na przykład w utworze polifonicznym faktura fortepianowa wykonywana przez mistrza jest odpowiednio zbudowaną, jako dźwięk o zróżnicowanej barwie złożonego przeplatania się polifonii, a w utworze romantycznym magazyn wirtuozowskiej umiejętności pianistycznej pomaga zapewnić, że ważne muzyczne tematy retoryczne nie „utopią się” w złożonej fakturze ogólnego brzmienia fortepianu. У сценічному мистецтві загальне звучання фактури втілюється цілим комплексом виконавських засобів, і кожен стиль ставить перед виконавцем складні, специфічні завдання. Наприклад, романтизм, який підняв віртуозність до найвищий рівень, вимагає від виконавця відповідної піаністичної підготовки, а поліфонія, наприклад, вимагає високого рівня слухового контролю над поліфонічною фактурою. У цьому сенсі особливо зрозумілим стає твердження Й. Мільштейна про те, що виконавець, щоб вивчати конкретний твір даного композитора, повинен мати «зв’язку ключів» для читання авторського «словника»2. Під авторським словником музикант має на увазі індивідуальну специфіку подачі фактури. Наприклад, у поліфонічній п’єсі фортепіанна фактура у виконанні майстра доцільно структурована як звучання різноманітного тембру складного переплетення поліфонії, а в романтичній п’єсі сховище віртуозної піаністичної майстерності сприяє відтворенню важливих музичних тем риторики. не «тонути» в складній фактурі загального звучання піаніно.