The problem of death and immortality in the teachings of H. Skovoroda in the context of modern ukrainian philosophical anthropology

Abstract

This article is devoted to understanding the ideas of death and immortality in the philosophical heritage of the outstanding Ukrainian philosopher Hryhorii Skovoroda in the context of domestic philosophical anthropology. Hryhorii Savych Skovoroda is a greater Ukrainian philosopher, whose ideas are more relevant than ever in our difficult time of social challenges and threats. Hryhorii Skovoroda is, without exaggeration, a unique Ukrainian thinker and, in fact, the father of Ukrainian philosophy. The philosophical views of Hryhorii Savych Skovoroda influenced and continue to influence the development of all Ukrainian philosophy. Reflecting on the phenomenon of death, Hryhoriy Skovoroda wrote: “I know that death is like a sweeping scythe, it will not bypass even the king. Death does not care, whether it is a peasant or a king, it will devour everything like a fire of straw. Who would despise her terrible steel? The one whose conscience is like a clear crystal.” We can agree with the thinker that our conscience, as the voice of the soul, can help overcome death. The purpose of the article is to investigate the idea of death and immortality in the philosophical heritage of H. Skovoroda. To study the phenomena of death and immortality, the author took the following works of the thinker: 1. The exit door to Christian piety. 2. Narcissus. A word about that: know yourself. 3. Interpretation from Plutarch about the silence of the heart. 4. The conversation of five travelers about true happiness in life. The scientific novelty of the obtained results lies primarily in the fact that the problem of death and immortality of the individual in the creative heritage of Hryhorii Skovoroda is considered in ordinary, borderline and meta-boundary dimensions of human existence, which are key concepts of metaanthropology of Kyiv worldview-anthropological school. Interpretation of H. Skovoroda's teachings in the coordinates of metaanthropology allows us to conclude that death and immortality are understood by the philosopher in the existence of people in ordinary, borderline, and meta-border dimensions. In ordinary level of being, persons are afraid of death: they either do not believe in life after death, or they are afraid of eternal hellish torments. For persons of the borderline human existence, who are filled with the will to power and creativity, belief in the immortality of the soul can become a temptation for their pride, persons of meta-boundary existence combine humility and understanding of the Other with the pursuit of good deeds and spiritual creativity. Дана стаття присвячена осмисленню ідей смерті та безсмертя у філософській спадщині видатного українського філософа Григорія Сковороди в контексті вітчизняної філософської антропології. Григорій Савич Сковорода – великий український філософ, ідеї якого актуальні як ніколи і в наш непростий час соціальних викликів та загроз. Григорій Сковорода – це без перебільшення унікальний український мислитель та фактично батько української філософії. Філософські погляди Григорія Савича Сковороди впливали і надалі впливають на розвиток всієї української філософії. Розмірковуючи про явище смерті, Григорій Сковорода писав: «Знаю, що смерть – як коса замашна, навіть царя не обійде вона. Байдуже смерті, мужик то чи цар, – все пожере, як солому пожар. Хто ж бо зневажить страшну її сталь? Той, в кого совість, як чистий кришталь». Можна погодитися з мислителем в тому, що наша совість як голос душі, може допомогти подолати смерть. Мета статті – дослідити уявлення про смерть та безсмертя у філософській спадщині Г. Сковороди. Для дослідження явлень про смерть та безсмертя, автор взяв наступні праці мислителя: 1. Вихідні двері до християнського благочестя. 2. Нарцис. Слово про те: пізнай себе. 3. Тлумачення із Плутарха про тишу серця. 4. Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті. Наукова новизна отриманих результатів полягає насамперед у тому, що проблема смерті та безсмертя особистості у творчій спадщині Григорія Сковороди розглядається у буденному, граничному та метаграничному вимірах людського буття, які є ключовими поняттями метаантропології. київської світоглядно-антропологічної школи. Інтерпретація вчення Г. Сковороди в координатах метаантропології дозволяє зробити висновок про те, що смерть і безсмертя розуміються філософом в існуванні людей у буденному, граничному та метаграичному вимірах. На буденному рівні буття люди бояться смерті: або не вірять у життя після смерті, або бояться вічних пекельних мук. Для осіб граничного людського існування, які сповнені волі до влади та творчості, віра в безсмертя душі може стати спокусою для їх гордості. Особи метаграничного існування поєднують смирення та розуміння Іншого з прагненням до добрих справ і духовної творчості.