Функціонування та модернізація соціальної держави в умовах другого демографічного переходу

Abstract

One of the determining factors that affect the welfare state and changes is the demographic. This was facilitated by the second demographic transition, which resulted in the accelerated aging population. The study aims to find out how to reconcile the functioning of the welfare state with the aging population. The research methodology is new institutionalism and axiological analysis. The author proceeds from the fact that with the increase in the number of elderly people, the burden on the social sphere and public finances has increased. At the same time, proper social protection of the elderly in conditions when the institution of the welfare state is in crisis for a long time is problematic. The issue of the need for the institution of the welfare state to show interest in making the labor market and society, in general, more inclusive for older age groups was raised. The need for radical changes at the state and social levels was noted in order to identify possible improvements within the aging population and use them to strengthen the stability of the welfare state. The author argues that to achieve such a goal should precede a change in stereotypical judgments that the elderly only cause higher cost for the social sphere, which is an existential threat to the welfare state. A need to form a new perspective on aging, where older age groups will be perceived from the standpoint of their possible contribution to economic growth, innovation, rather than as a burden on the economy and social sphere, is justified. The importance of welfare state programs to support active and healthy aging is emphasized, especially in the 50+ age group, in order to maintain them as productive a workforce as possible. Одним з визначальних факторів, який впливає на соціальну державу та видозмінює її, визначено демографічний. Цьому сприяв другий демографічний перехід, результатом якого є прискорене старіння населення. Метою дослідження є з’ясувати, як можна узгодити функціонування соціальної держави зі старінням населення. Методологією дослідження виступає неоінституціоналізм та аксіологічний аналіз. Авторка виходить з того, що зі збільшенням чисельності людей похилого віку зросло навантаження на соціальну сферу та державні фінанси. Водночас належний соціальний захист людей похилого віку за умов, коли інститут соціальної держави довготривало перебуває у кризі, є проблематичним. Актуалізовано питання, що інститут соціальної держави має проявити зацікавленість у тому, щоб зробити ринок праці та суспільство загалом більш інклюзивним для старших вікових груп. Відзначено потребу в кардинальних змінах на державному та суспільному рівнях для того, щоб в проблемі старіння населення виявити можливі позитиви й використати їх для зміцнення стійкості соціальної держави. Авторка доводить, що досягненню такого завдання має передувати зміна стереотипних суджень про те, що люди похилого віку лише зумовлюють ріст витрат на соціальну сферу, є екзистенційною загрозою для соціальної держави. Доводиться потреба формування нового погляду на старіння, де старші вікові групи будуть сприйматися з позиції можливого їх внеску в економічне зростання, інновації, а не як тягар для економіки та соціальної сфери. Наголошено на важливості програм соціальної держави щодо підтримки активного та здорового старіння, особливо в групі 50+ років для збереження їх якнайдовше як продуктивної робочої сили.