Діалог релігії і науки в контексті постсекулярних моделей комунікативної взаємодії

Abstract

The modern turn in European intellectual culture has brought innovations to all spheres of life. Distrust of the cognitive possibility of metaphysics, caused by D. Hume and the Kant’subject, led to the emergence of a new type of secularism – modernization. Aimed at purifying knowledge from the transcendent vertical, it has caused the decline of not only metaphysics but also religion. The secularity of modernism is realized in the form of a dialogue with a repressive function. An objective reason has shown that the modernism approach to dialogue wrong. The repression did not lead to the decline of the role of religion, but, on the contrary, its growth. This factor necessitated the revision of the modernism project, the search for new post-secular ways of communicative interaction. One of the proposals came from communicative philosophy – the influential current of today. Dialogue changes from a logical form to a phenomenological one. The repressive practice of modernism is replaced by a communicative alternative, expressed in various post-secular models of dialogue. Two are studied: “integration and convergence” of O. Malakhov and “consensus” of J. Habermas. The purpose of the study is to analyze post-secular models of the phenomenological form of dialogue between religion and science. The main research method is discourse analysis. The article also uses general scientific methods: analysis, synthesis, comparison, abstraction, etc. In conclusion, it is argued that the post-secular models of the phenomenological form of dialogue between science and religion of O. Malakhov and J. Habermas differ at the situational level. The first corresponds to the concept of “return of religion”, the second – the reconstruction of the modernism project. Модерний поворот, здійснений у європейській інтелектуальній культурі, приніс зміни у всі сфери життя. Недовіра до пізнавальних можливостей метафізики, виражена Д. Г’юмом, активний суб’єкт І. Канта стали причиною появи нового типу секулярності – модернізації. Спрямована на очищення знань від трансцендентної вертикалі, вона стала причиною занепаду не лише метафізики, але й релігії. Секулярність модерну реалізується у вигляді діалогу з репресивною функцією. Низка причин об’єктивного характеру показала помилковість модерного підходу до комунікації. Репресія призвела не до занепаду ролі релігії, а, навпаки, до її зростання. Цей фактор зумовив потребу в переосмисленні модерного проєкту, пошуку нових постсекулярних способів комунікативної взаємодії. Одна з пропозицій надійшла з боку комунікативної філософії – впливової течії сьогодення. Діалог із логічної форми переходить у феноменологічну. Репресивній практиці модерну протиставляється комунікативна альтернатива, виражена в різних постсекулярних моделях діалогу, серед яких варто виокремити передусім «інтеграцію і конвергенцію» О. Малахова та «консенсус» Ю. Габермаса. Метою дослідження є аналіз постсекулярних моделей феноменологічної форми діалогу релігії та науки. Основний метод дослідження – дискурс-аналіз. У статті також застосовуються загальнонаукові методи: аналіз, синтез, порівняння, абстрагування тощо. У висновку стверджується, що постсекулярні моделі феноменологічної форми діалогу науки і релігії О. Малахова і Ю. Габермаса різняться на ситуативному рівні. Перша відповідає концепції «повернення релігії», друга – реконструкції проєкту «модерн».