От становления к бытию. Благо как начало и граница познания. Опыт Платона

Abstract

Because modernity is more than vain and human is objectively in a state of stress, he does not have enough time to realize the fundamental foundations of the world, himself and his place in it. The principles of upbringing and formation of personality are aimed at subjective benefit, and community interests are actively removed. Most are closed to their own daily problems and do not see the common foundations of the world order. This causes chaos in society and causes concern. An attempt to overcome the crisis of consciousness and appeal to the fundamental universal foundations of being can be called Plato’s metaphysical experience. The article highlights Plato’s views on the knowledge and formation of human as a being living in the light of the unity of the world. Thus the myth of the chariot from the dialogue “Phaedrus’ describes the existence of the soul until the moment of incarnation and the inevitability of passing through the path of knowledge, for the sake of ascension. The semantic center of the soul and the way of human knowledge from becoming to being are considered. And the dialogue “State” indicates the need to achieve inner peace in the soul, which is possible through the direction of knowledge to the fundamental foundations of being. Also, there is a difference in the intentionality of cognition given the hierarchy of the universe. The dialogues “Phaedrus”, “State”, “Teater” define the sphere of knowledge and lead to the distinction between “eidos” and “likeness”. And the comprehension of “Parmenides”, “Timaeus” and “Feaga” reveals the idea of the Good as a fatalistic principle of knowledge. Or in other words, frontier to which the inner voice permanently points (“daimonis’). In the process of research, a metatheoretical method is used, which allows to observe the experience of Plato not substantively, but formally and transcendental-phenomenological method in order to consider the idea of the Good regardless of other things. Через те, що сучасність більш ніж суєтна і людина об’єктивно перебуває у стресовому стані, їй не вистачає часу для усвідомлення фундаментальних основ устрою світу, себе і свого місця в ньому. Принципи виховання та становлення особистості спрямовані на суб’єктивну користь, а общинні інтереси активно вилучаються. Більшість замикається на власних щоденних проблемах та не бачить загальних основ всесвітнього порядку. Це викликає хаотичність у суспільстві і породжує неспокій. Спробою подолання кризи свідомості і зверненням до фундаментальних всезагальних основ буття можна назвати метафізичний досвід Платона. У статті висвітлюються погляди Платона на пізнання та становлення людини як істоти, що живе з урахуванням єдності світу. Так, міф про колісницю з діалогу «Федр» описує існування душі до моменту втілення та неминучість проходження через шлях пізнання, заради вознесіння. Розглядається смисловий центр душі та шлях пізнання людини від становлення до буття. А діалог «Держава» вказує на необхідність досягнення внутрішнього спокою в душі, що можливий через направлення пізнання до фундаментальних основ буття. Також виявляється різниця в інтенціональності пізнання з огляду на ієрархічність світобудови. Діалоги «Федр», «Держава», «Театет» визначають сферу пізнання та наштовхують на розрізнення «ейдосу» та «подоби». А осмислення «Парменіда», «Тімея» та «Феага» розкриває ідею Блага як фаталістичного начала пізнання. Інакше кажучи, границі, на яку перманентно вказує внутрішній голос, – «даймоніс». У процесі дослідження використовується метатеоретичний метод, який дозволяє спостерігати досвід Платона не змістовно, а формально, та трансцендентально-феноменологічний метод із метою розгляду ідеї Блага безвідносно до інших речей.