Комеморативні практики та політика пам’яті як чинники формування національної ідентичності

Abstract

В умовах активізації сучасних викликів і посилення глобальних впливів актуалізується питання збереження національної ідентичності, без якої неможливе існування національної держави. Метою статті є дослідження політики пам’яті як важливого чинника формування національної ідентичності. Зазначається, що сучасний стан історичної пам’яті характеризується певною дихотомією, що зумовлене співіснуванням двох проєкцій колективної пам’яті – націоцентричної та імперсько-російської. Підкреслюється, що історична пам’ять не може належним чином виконувати інтегруючу функцію у зв’язку з наявністю суттєвих розбіжностей у тлумаченні національного минулого, що пов’язано з чітко вираженим регіональним виміром відмінних версій (проєкцій) колективної пам’яті на теренах України. Зазначається, що суттєве розшарування колективної пам’яті української нації зумовлене глибокими історичними коренями. Українські землі перебували у складі державних утворень імперського типу, таких як Річ Посполита, Австро-Угорщина, Російська та Османські імперії, кожна з яких запроваджувала власні проєкти пам’яті та ідентичності. І хоча жоден з них на територіях України не був реалізований повною мірою, але кожен певною мірою відобразився на колективній свідомості українців. Українська національна ідентичність у цих умовах формувалась на противагу польській та російській (імперським) ідентичностям. Вказується, що в радянський період формування української національної ідентичності стримувалося державною асимілятивною політикою комуністичного режиму, спрямованою на створення «нової історичної спільності – радянського народу» з денаціоналізованим типом історичної пам’яті. Акцентується увага на тому, що одним з найбільш дієвих і ефективних механізмів реалізації державної політики пам’яті є впровадження комеморативних практик, спрямованих на формування та актуалізацію національних «місць пам’яті» – значущих історичних подій, постатей, артефактів, за допомогою яких спільноти встановлюють ціннісно-смисловий зв’язок зі своїм минулим. Підкреслюється, що в контексті створення «місць пам’яті» потрібно актуалізувати зусилля з формування Пантеону національних героїв, який є одним із ключових чинників формування національної самосвідомості. Зазначається, що основою усталеності та ідентичності певної спільноти є наявність героїчного минулого, яке солідарно визнається та усвідомлюється її членами. In the conditions of intensification of modern challenges and strengthening of global influences, the question of national identity preservation, without which existence of the national state is impossible, becomes actual. The article highlights the features of historical memory as an important national consolidating factor. It is noted that the current state of historical memory is characterized by a certain dichotomy, which is caused by the coexistence of two projections of collective memory – national-centric and imperial-Russian. It is stated that historical memory cannot properly perform an integrative function due to the existence of significant differences in the interpretation of the national past, which is due to the clearly regional dimension of the different versions (projections) of collective memory in the territory of Ukraine. It is noted that the significant stratification of the collective memory of the Ukrainian nation has deep historical roots. Ukrainian lands were part of imperial-type state entities such as the Polish-Lithuanian Commonwealth, Austria-Hungary, Russia, and the Ottoman Empires, each of which implemented its own projects of memory and identity. And although none of them in the territories of Ukraine was fully realized, but each of them wast reflected on the collective consciousness of Ukrainians. Ukrainian national identity in these conditions was formed in contrast to Polish and Russian (imperial) identities. It is pointed out that during the Soviet period the formation of Ukrainian national identity was constrained by the state assimilation policy of the communist regime aimed at creating a new historical community – the Soviet people with a denationalized type of historical memory. Attention is drawn to the fact that one of the most effective mechanisms for the implementation of state memory policy is the introduction of commemorative practices aimed at the formation and actualization of national places of memory – significant historical events, figures, artifacts, through which communities establish value and meaning, connection with your past. It is emphasized that in the context of creating places of memory it is necessary to actualize the efforts to form the Pantheon of National Heroes, which is one of the key factors in the formation of national identity. It is noted that the basis of the stability and identity of a community is the presence of a heroic past, which is jointly recognized and realized by its members.