Grassroots-кампанії як фактор актуалізації адвокаційного вектору низових груп

Abstract

Розширення потенціалу некомерційних груп як активних посередників між владою і соціумом не втрачає актуальності в реаліях українського суспільства. Апробуючи нові формати співпраці, низові НУО усе частіше звертаються до адвокаційних стратегій як ефективного механізму втілення локальних проєктів і захисту інтересів місцевих спільнот. Використовуючи grassroots-підхід, стейкхолдери ініціюють зміни у місцевій внутрішній політиці, відмовляючись від позиції пасивного спостерігача. За допомогою компаративного аналізу та теорії мереж авторка розглядає концептуальні засади grassroots-ініціатив, їхній вплив на збільшення рівня соціального капіталу, а також відмінності між українським і західним громадським активізмом. У статті наводяться приклади політичних і гібридних grassroots-кампаній як інструментів мобілізації регіональних ресурсів і залучення громадськості до формування політичного порядку денного. Окрему увагу авторка приділяє використанню цифрових технологій у практиці низових рухів, які дають змогу формувати транскордонні адвокаційні мережі і поглиблювати компетентності індивідів щодо захисту власних позицій. Проте варто зазначити певну поляризованість, притаманну представникам адвокаційних організацій стосовно взаємодії з органами місцевого самоврядування. Більшість учасників grassroots-кампаній свідомо відмовляються від близьких контактів із владними інституціями через острах репутаційних збитків, проте існує чимало прибічників тісної співпраці через упевненість, що висока державна посада відкриває широкий доступ до вагомих ресурсів. Дослідниця також фокусує увагу на пріоритетних сферах і недоліках українських адвокаційних груп, а саме: поширенні субмереж, концентрації ресурсів у локальних акторів політичної дії, відсутності тісного зв’язку між аналогічними галузевими організаціями, дефіциті професійних знань і досвіду. Авторка пропонує низку рекомендацій для поширення адвокаційних практик на українських теренах, зокрема: залучення міжнародних донорів, розбудова адвокаційної інфраструктури з боку місцевої та центральної влади, надання технічної і матеріальної підтримки, проведення освітянських тренінгів із метою розширення активного ядра громадянського соціуму. Strengthening capacity of non-profit groups as active mediators between the government and society does not lose its relevance in the realities of Ukrainian society. When testing new formats of cooperation, local NGOs are increasingly addressing to advocacy strategies as an effective mechanism for implementing local projects and protecting the interests of native communities. Through the grassroots approach stakeholders initiate changes in local domestic policy by abandoning the position of passive observer. Using comparative analysis and network theory, the author examines the conceptual foundations of grassroots initiatives, their impact on increasing social capital, and the differences between Ukrainian and Western civic activism. The article cites some examples of political and hybrid grassroots campaigns as tools for mobilizing regional resources and involving the public in creation the political agenda. The author pays special attention to digital technologies used by local movements, which allow to form cross-border advocacy networks and deepen the competencies of individuals to protect their own positions. However, it is worth noting a certain polarization inherent in the representatives of advocacy organizations in relation to interaction with local governments. Most grassroots campaigners deliberately refuse close contacts with government institutions for fear of reputational damage, but there are a lot of supporters of close cooperation because of the belief that a high government position opens wide access to significant resources. The researcher also focuses on the priority areas and shortcomings of Ukrainian advocacy groups, namely: the availability of sub-networks, the concentration of resources among local actors, the lack of close ties between similar category organizations, the lack of professional knowledge and experience. The author offers some recommendations for widening advocacy practices in Ukraine, including: attracting international donors, building advocacy infrastructure by local and central authorities, providing technical and material support, conducting educational trainings to expand the active core of civil society.