Варіативність внутрішнього і зовнішнього вектору розвитку України на шляху демократичних перетворень

Abstract

У статті досліджується внутрішньополітичний розвиток України протягом останніх майже трьох десятиліть її незалежності, а також аналізуються основні напрями зовнішньої політики країни, які супроводжувалися конфліктами, неодноразовою зміною вектору розвитку тощо. Україна займає особливе місце серед країн пострадянського простору. Вона являє собою унікальний приклад масштабних трансформацій, що відбулися за останні майже 30 років її незалежності. Обравши шлях розвитку плюралістичної політичної моделі та принципи багатовекторної зовнішньої політики, Україні, принаймні в 1990-і роки, вдавалося зберігати певний баланс стабільності. Однак події останніх років показали, що в самій моделі української державності приховано багато «підводних каменів», а її без’ядерний і безблоковий статус – це лише свого роду можливість використання власних інтересів для її сусідів. Ця проблема була актуальною для української держави і у зв’язку з тим, що країна в усі періоди свого історичного розвитку і формування сучасної території мала міжрегіональні суперечки. Це особливо чітко проявилося в періоди політичних подій 2004 і 2014 років, повною мірою відбивши наявні проблеми, пов’язані з боротьбою регіональних еліт, які прагнули мати можливість отримання повного контролю над державними інститутами та фінансовими потоками. Особливо це гостро це питання стало на порядку денному після анексії Криму і початку військових дій на Сході країни. Подібний підхід позначився на зовнішньополітичних пріоритетах України, яка розширювала співпрацю з країнами, що займають жорстку позицію стосовно Росії, чітко намітивши курс на подальше зміцнення відносин з європейськими країнами, на розширення співпраці з ЄС, США та зближення з НАТО. The article examines the internal political development of Ukraine over the last almost three decades of its independence, as well as analyzes the main directions of the country’s foreign policy, which have been accompanied by conflicts, repeated changes in the development vector, etc. Ukraine holds a special place among post-Soviet countries. It is a unique example of the large-scale transformations that have taken place over the last nearly 30 years of its independence. By choosing to develop a pluralistic political model and the principles of multivector foreign policy, Ukraine, at least in the 1990s, managed to maintain a certain balance of stability. However, the events of recent years have shown that the very model of Ukrainian statehood has many “pitfalls” hidden, and its non-nuclear and unblocked status is just a kind of opportunity to use its own interests for its neighbors. This problem was urgent for the Ukrainian state and due to the fact that the country, in all periods of its historical development and formation of modern territory, inherited inter-regional disputes. This was particularly clear during the political events of 2004 and 2014, fully reflecting the existing problems associated with the struggle of regional elites, who sought to be able to gain full control of government institutions and financial flows. This was especially acute after the annexation of Crimea and the start of hostilities in the East of the country. Such approach has affected Ukraine’s foreign policy priorities, which have expanded cooperation with countries with a tough stance on Russia, clearly outlining the course to further strengthen relations with European countries, expand cooperation with the EU, the US, and rapprochement with NATO.