Канон легітимності: класичні визначення, політико-правові контрасти, сучасні виклики

Abstract

У статті досліджується сукупність класичних визначень легітимності публічної влади (які починають розгортатись у часі та просторі від досліджень М. Вебера) та подальших політологічних та правових інтерпретацій, які формують «канон легітимності». Термін «канон» широко використовується в мистецтві, релігії, політиці, науці. Це набір правил, норм, певний стандарт. Формування канону спричиняє стереотипізацію та стандартизацію розуміння творів мистецтва, феноменів соціального та політичного життя. У сучасному політичному дискурсі відбулась канонізація поняття «легітимність». Навіть політики, які втрачають владу, називають себе «легітимними», а прихильники революційних змін використовують риторику щодо делегітимації влади для виправдання власних (зокрема й протиправних) дій. Також це відноситься до дискурсу політичної науки, у якому сформовано канон інтерпретацій легітимності. Визначено веберіанську традицію як центр канону легітимності, фундамент для подальших інтерпретацій сутності та характеристик легітимності як у науковому (політологічному, філософському та юридичному), так і політичному дискурсах. Особливу увагу приділено компаративному дослідженню співвідношення понять «легальність» та «легітимність» у широкому теоретичному контексті. На думку автора, канонічні визначення легітимності потребують уточнення та часткового перегляду під впливом соціальних та політичних викликів сучасності. Передусім, це стосується демократичної легітимності, яка має стати рефлексивною, безсторонньою та наближеною (П. Розанвалон). Для вітчизняного політичного процесу особливої актуальності набувають дослідження деконструкції канону легітимності в умовах десовєтізації, демодернізації та олігархізації. Відзначено, що інтерпретація легітимності в сучасних умовах потребує розширення меж її емпіричного трактування. Операціоналізація поняття легітимності не може обмежуватись її зведенням до рівня довіри та/або підтримки влади з боку суспільства. The article deals with a set of classical definitions of the legitimacy of public power (which have begun to unfold in time and space since M. Weber’s research) and further political and legal interpretations that form the “canon of legitimacy”. The term “canon” is widely used in art, religion, politics, and science. It is a set of rules, norms, and certain standards. The formation of a canon causes stereotyping and standardization of understanding of artworks, phenomena of social and political life. In today’s political discourse, the concept of “legitimacy” has been canonized. Even politicians who lose power call themselves “legitimate”, and supporters of revolutionary change use the rhetoric of delegitimizing power to justify their own (including unlawful) actions. It also refers to the discourse of political science in which the canon of interpretations of legitimacy is formed. The Weberian tradition is defined as the centre of the canon of legitimacy, the basis for further interpretations of the essence and characteristics of legitimacy in both scientific (political, philosophical and legal) and political discourses. Particular attention is paid to a comparative study of the relationship between the concepts of “legality” and “legitimacy” in the broad theoretical context. According to the author, canonical definitions of legitimacy need to be clarified and partially revised under the influence of the social and political challenges of the present. First and foremost, it concerns democratic legitimacy, which must be reflexive, impartial and close (P. Rozvalon). For the domestic political process, the studies of deconstruction of the canon of legitimacy under the conditions of desovietization, demodernization and oligarchization are of particular relevance. It is noted that the interpretation of legitimacy in modern conditions requires the extension of the limits of its empirical interpretation. The operationalization of the concept of legitimacy cannot be confined to reducing it to the level of trust and / or public support from society.