Організація та позиціонування демократичних сил у країнах Балтії в добу Перебудови

Abstract

Перебудова відкрила можливості для вивільнення накопиченого протестного потенціалу серед демократично налаштованих секцій радянського суспільства. Серед інших союзних республік у прибалтійських державах сформувалося найбільш сприятливе підґрунтя для розгортання процесів лібералізації суспільно-політичного життя довимог відновлення державності. Естонія, Латвія та Литва менше часу були частиною СРСР, ніж інші республіки, тому громадські настрої їхнього корінного населення вирізнялися стійкою відмовою від іноземної влади. Водночас для того, щоб уникнути жорсткого протистояння, формування демократичних сил в організованій опозиції вимагало рівноваги й поступовості. Різні форми національно-культурного відродження та санкціонованого протесту стали альтернативою широкомасштабного зіткнення реформаторських сил із комуністичною владою. У той час населення країн Балтії привертало увагу до гострих питань минулого різними шляхами: об’єднання навколо національних традицій, обговорення екологічних проблем, передачі своїх поглядів через мистецтво тощо. Метою статті є визначення особливостей організації та позиціонування демократичних сил у країнах Балтії в добу Перебудови. Для вирішення поставленої мети виконано такі наукові завдання: проаналізовано форми позиціонування демократичних сил у прибалтійських республіках часів Перебудови; досліджено динаміку розгортання протестних настроїв у країнах Балтії в 1985–1991 роках. Продовженням різноманітних видів діяльності екологічного, історичного, культурного та іншого спрямування стала організація «національних фронтів» – масових громадських рухів демократичної орієнтації. Спочатку виникнення цих рухів сприймалося як організована дія, яка повинна сприяти загальній лібералізації. Однак згодом розширення діяльності народних фронтів стало некерованим, їхні декларації дедалі більше стають схожими на ультиматуми. Перші обережні гасла про розширення незалежності згодом перетворилися на вимоги відновлення незалежності. Сьогодні пострадянський простір продовжує наповнюватися авторитарними режимами, зберігаючи високий рівень протестних настроїв. Тому вивчення досвіду пострадянських республік Балтії є важливим для розуміння можливих шляхів розвитку опозиції до влади.