Зовнішньополітичні орієнтири України у теоретичній спадщині та практичній діяльності Степана Бандери в реаліях воєнного протистояння СРСР та Німеччини 1941–1945 рр.

Abstract

The task of the author of the article was to examine and determine the motives and persuasions that guided Stepan Bandera’s foreign policy and geopolitical strategy on the eve of and during the Second World War in the realities of the military confrontation between the USSR and Germany. The relevance of this topic is determined by the fact that Stepan Bandera’s foreign policy activities during the Second World War are often viewed through the prism of stereotypes framed by Soviet (Russian) historical propaganda. The controversy of Bandera’s figure causes the polarity of opinion and a lot of sharp controversy. The purpose of this work is to study foreign policy orientations and main directions of international policy of Stepan Bandera during the national liberation struggle of the Ukrainian people in the realities of the military confrontation between the USSR and Germany during the Second World War. The study used the following research methods: the method of historicism, comparative and analytical methods, structural and system analysis. As a result of the Second World War, Ukraine was unable to gain independence: the German invader was replaced by the Soviet one. Unfortunately, the world community was not prepared to accept it properly and to support the aspirations of Ukrainians to build their own state. Bandera was clearly aware that Hitler’s Germany was trying to drag Ukraine to its side in the war with the USSR and thus impose its policy on it, exhaust the military actions and deprive the Ukrainian liberation movement of the possibility to continue the struggle for the Ukrainian state. With such developments, Stepan Bandera decides to take the initiative with his own hands, without looking back at Germany’s policy, and then decisively and openly in an armed struggle to oppose its occupation policy. Bandera was deeply convinced that at the beginning of the war, the Ukrainian people in their land should take the initiative in their hands and create their state life on their own accord and their own decisions. Bandera never agreed to cooperate with Nazi Germany, although Nazi Germany was the only country that was seeking and could ruin the status quo in Europe after the First World War. But Bandera, as a politician and strategist, was able to see the danger of such cooperation and predict Hitler’s plans for Ukraine, which he saw only as a “living space” for the German nation, considering Ukrainians to be a lower-ranking race. So, in the foreign policy guidelines of S. Bandera there was no place neither the USSR nor Hitler’s Germany, even as situational allies of Ukraine. У статті здійснюється дослідження зовнішньополітичних орієнтирів та головних напрямів міжнародної політики Степана Бандери під час національно-визвольної боротьби українського народу в реаліях воєнного протистояння СРСР та Німеччини під час Другої світової війни. Актуальність даної теми визначається тим, що зовнішньополітична діяльність Степана Бандери під час Другої світової війни часто розглядається крізь призму стереотипів, вигаданих радянською (російською) історичною пропагандою. Контраверсійність постаті Бандери причиняє полярність думок та гостру полеміку. У підсумку Другої світової війни Україна не змогла здобути незалежності: німецький окупант змінився на радянського. Світове співтовариство, на превеликий жаль, не було готове сприйняти належним чином та підтримати прагнення українців до побудови власної держави. Бандера чітко усвідомлював, що гітлерівська Німеччина намагалася перетягнути Україну на свою сторону у війні з СРСР і тим самим нав’язати їй свою політику, виснажити військовими діями та позбавити український визвольний рух можливості продовжувати боротьбу за Українську державу. За такого розвитку подій Степан Бандера приймає рішення взяти ініціативу у свої власні руки, не оглядаючись на політику Німеччини, а згодом рішуче та відкрито у збройній боротьбі виступити проти її окупаційної політики. Бандера був глибоко переконаний, що на початку війни український народ на своїй землі має взяти ініціативу у свої руки та творити своє державницьке життя за власною волею і власними рішеннями. Бандера жодного разу не погодився на співпрацю з нацистською Німеччиною, хоча гітлерівська Німеччина була єдиною країною, що прагнула та могла зруйнувати статус-кво в Європі після Першої світової війни. Але Бандера як політик та стратег зумів побачити небезпеку в такій співпраці і спрогнозувати плани Гітлера щодо України, яку він бачив лише як «життєвий простір» для німецької нації, вважаючи українців нижчою расою. Отож, у зовнішньополітичних орієнтирах С. Бандери не було місця ні СРСР, ні гітлерівській Німеччині, навіть як ситуативним союзникам України.