Трансформація підходів Європейського Союзу до протидії дезінформації (2014–2026)

Abstract

У статті досліджені особливості становлення та динамічного розвитку політики Європейського Союзу у сфері протидії дезінформації. З 2014 року проблема поширення російських маніпулятивних наративів у європейському медіапросторі набула якісно нового змісту: трактується не як комунікаційний виклик та елемент «м’якої» сили, а як гібридна загроза демократичним інститутам і безпеці. Запропонована періодизація діяльності ЄС у сфері протидії дезінформації на основі низки критеріїв: ідентифікація та оцінка реальних і потенційних інформаційних загроз, визначення цілей і принципів політики у сфері стратегічних комунікацій, формування правового та інституційного механізмів, використання практичних інструментів протидії дезінформації. У межах досліджуваного періоду (2014–2026) виокремлено чотири етапи. Вони відображають послідовну трансформацію підходів ЄС до протидії дезінформації в кореляції з реконцептуалізацією інформаційних загроз, зміною пріоритетів, стратегічних цілей та інструментів, посиленням міжінституційної координації й управління системними ризиками. Обґрунтовано, що в 2014–2017 роках переважав ситуативно-адаптативний підхід, 2018–2019 – стратегічний, 2020–2021 – багаторівневий та інтегрований, 2022–2026 – міжсекторальний. Проаналізовано низку запроваджених механізмів та інструментів ЄС на кожному етапі, зокрема таких як: План дій проти дезінформації, Кодекс практики щодо дезінформації, Акт про цифрові послуги та ін. Наголошено на особливій ролі України, яка є стратегічним партнером ЄС, ділиться власним досвідом та надає верифіковану доказову базу для антиросійських санкцій. Зроблено висновок, що усвідомлення онтології загрози, яку становить навмисна іноземна маніпуляція інформацією, зумовило еволюцію інформаційної політики Європейського Союзу від ліберальної моделі забезпечення свободи слова до імперативного регулювання та системної протидії дезінформації з використанням інституційних, комунікаційних та регуляторних механізмів. The article examines the features of the formation and dynamic evolution of the European Union’s policy in the field of countering disinformation. Since 2014, the spread of Russian manipulative narratives within the European media landscape has acquired a qualitatively new dimension: it is interpreted not merely as a communication challenge or an element of «soft power», but as a hybrid threat to democratic institutions and security. The author proposes a periodization of the EU’s anti-disinformation activities based on a set of criteria, including: the identification and assessment of real and potential information threats; the definition of strategic communication policy goals and principles; the development of legal and institutional frameworks; and the application of practical countermeasures. Within the scope of the period under study (2014–2026), four distinct stages are identified. These stages reflect a consistent transformation of the EU’s approaches to countering disinformation, in correlation with the reconceptualization of information threats, shifting priorities, strategic goals, and instruments, as well as strengthened inter-institutional coordination and systemic risk management. The study substantiates that the EU transitioned from a situational-adaptive approach (2014–2017) to a strategic one (2018– 2019), followed by a «multi-level and integrated» approach (2020–2021), and finally, a cross-sectoral approach (2022–2026). The article analyzes key EU mechanisms and instruments, such as the Action Plan against Disinformation, the Code of Practice on Disinformation, and the Digital Services Act. Furthermore, it highlights Ukraine’s vital role as a strategic partner that provides verified evidence for anti-Russian sanctions and shares unique expertise in countering information warfare. The study concludes that a deeper understanding of the nature of foreign information manipulation has transformed EU policy from a liberal model of ensuring freedom of speech toward a more normative and systematic regulatory framework aimed at countering disinformation through institutional and communicative mechanisms.