Дискурсивна легітимація політичної влади в Україні (2019-2025 pр.)

Abstract

Дослідження присвячене проблемі дискурсивної легітимації політичної влади в умовах екзистенційної кризи, спричиненої повномасштабним збройним конфліктом, що актуалізує питання стійкості політичної системи та вимагає адаптації її комунікативних механізмів. Легітимність політичної влади концептуалізується як динамічний соціальний конструкт, що постійно відтворюється через публічний дискурс, зокрема в комунікативних практиках вищого політичного керівництва. Метою статті виступає дослідження механізмів конструювання політичної легітимності через дискурсивні стратегії в публічних зверненнях Президента України Володимира Зеленського у період 2019–2025 років, зокрема щодо їх впливу на внутрішню та зовнішню аудиторії в контексті військової агресії РФ проти України. Методологічну основу дослідження становить критичний дискурс-аналіз у поєднанні з якісними методами. Теоретична рамка інтегрує класичні та сучасні теорії легітимності (М. Вебер, Ю. Габермас), класифікацію дискурсивних стратегій легітимації Т. ван Леувена та модель «ідеологічного квадрату» Т. ван Дейка для виявлення практик та вибудовування стратегії політичного дискурсу. Отримані результати свідчать про динамічну трансформацію легітимаційного дискурсу. У внутрішньополітичному вимірі спостерігається еволюція від популістської риторики, що базувалася на опозиції «народ – еліта», до наративу консолідованої нації, який героїчно чинить опір зовнішній агресії, з комплексним застосуванням усіх чотирьох дискурсивних стратегій. У зовнішньополітичній комунікації домінуючими виявилися стратегії авторизації через апеляцію до спільних демократичних цінностей та міжнародно-правових норм, моралізації боротьби та міфопоетичного включення України в історичний наратив європейської цивілізації. Таким чином, публічний дискурс В. Зеленського продемонстрував високий ступінь адаптивності, забезпечивши подвійну легітимаційну рамку: для внутрішньої аудиторії, як національного лідера, що консолідує політичну еліту та народ в спільній боротьбі, а для міжнародної спільноти – символу глобальної боротьби за демократичні ідеали та верховенство права. The article investigates the process of discursive legitimation of political authority in Ukraine during the period of 2019–2025. The research is situated within the theoretical understanding that the stability of a modern political system is fundamentally linked to citizens’ belief in the legitimacy of the incumbent authority. Legitimacy is conceptualized not as a static attribute but as a dynamic social construct that is continuously produced, maintained, and contested through public discourse. This process gains critical importance during periods of state crisis, when the political system faces severe tests of its capacity to maintain public loyalty and trust. The full-scale invasion of Ukraine in 2022 created a systemic shock, demanding adaptive communicative responses from the political leadership. Consequently, the public addresses of President V. Zelenskyy emerged as a primary instrument for shaping domestic and international perceptions, making them a crucial object of analysis for understanding contemporary practices of political legitimation under extreme duress. The objective of this inquiry is to analyze how the discursive strategies employed in President V. Zelenskyy’s public addresses function to construct his political legitimacy for both internal and external audiences during a period of comprehensive military conflict. The study aims to delineate the specific linguistic and rhetorical mechanisms through which this legitimacy is articulated and to trace its evolution in response to the shifting context of war. The methodology is grounded in qualitative critical discourse analysis (CDA), which treats language not as a passive reflection of reality but as an active form of social practice that constitutes social realities and power relations. The analytical framework is tripartite. Firstly, it integrates classical and contemporary theories of legitimacy (Max Weber, Jürgen Habermas). Secondly, it applies Theo van Leeuwen’s systematic taxonomy of four core discursive legitimation strategies: authorization, moral evaluation, rationalization, and mythopoesis. Thirdly, it utilizes Teun van Dijk’s model of the «ideological square» to examine the discursive construction of in-group («Us») and out-group («Them») dichotomies. The results demonstrate a significant and context-sensitive evolution in the presidential discourse. In the domestic political field, the analysis identifies a clear transformation. The initial, pre-war legitimation strategy was predominantly populist, leveraging a sharp «people versus the elites» dichotomy, challenging established rational-legal authority, and cultivating a charismatic «president from the people» persona. Following the full-scale invasion, this populist framework was successfully reconfigured. The internal «elite» other was subsumed into a consolidated national «We» confronting an external aggressor, now framed as the absolute «Them». This unification was achieved through the strategic deployment of all four T. van Leeuwen categories: mythopoetic narratives of national heroism and familial unity, moralization centered on sacrifice and defending the future, rationalization of wartime measures, and authorization through both formal appeals and cultivated charismatic leadership. For the international audience, a distinct yet parallel discursive strategy was employed from the outset. Here, legitimation was constructed primarily through authorization by appealing to shared democratic values and international legal norms, moralization that positioned Ukraine as a defender of global justice against barbaric aggression, and a potent mythopoetic framing that inscribed Ukraine’s struggle into the broader historical narrative of European civilization defending peace and freedom. President V. Zelenskyy’s rhetoric consistently presented support for Ukraine not merely as foreign aid but as an act of self-preservation for the democratic world. In conclusion, the research finds that President V. Zelenskyy’s public discourse exhibited a high degree of adaptive flexibility, effectively constructing a dual legitimacy. For the domestic audience, he evolved from a populist outsider into a symbol of national consolidation and wartime leadership. For the international community, he became an icon of the global struggle for democratic order; it becomes a critical strategic battlefield and an indispensable resource for national survival and diplomatic success.