Пластика людиномірності як креативна соціокультурна практика в епоху генеративного ШІ

Abstract

Ми живемо в епоху фундаментальної трансформації соціокультурних практик, каталізатором якої є стрімкий розвиток цифрових технологій і, зокрема, генеративного штучного інтелекту (ШІ). Цифрова доба ставить перед людством екзистенціальні виклики, що виходять далеко за межі суто технологічних питань і торкаються самих основ критичного мислення, освіти та екзистенціального здоров'я особистості [2]. Прояснимо сенс поняття екзистенціал. За даними словника «Філософія науки і культури» за редакцією відомого українського філософа Назіпа Хамітова «екзистенціал (від лат. еxsіstentіa – існування) – ситуація людського буття, що переважно пов’язана з його граничними і трагічними проявами й породжує глибинну зміну стратегій і смислів існування» [8, c. 127]. Якщо класичний екзистенціалізм (особливо Гайдеггера) використовує поняття «екзистенціал» для аналітичного опису структур буття, часто з акцентом на трагізмі (тривога, смерть), то Назіп Хамітов розширює це поняття та робить його, крім означеного трагічного, ще й життєствердним і ціннісно-насиченим. Він показує, що екзистенціали – це не просто даність, з якою треба змиритися, а граничні цінності, які є векторами для саморозвитку і творчого виходу за власні межі. Це не лише аналіз того, як ми є, а й відповідь на питання, як нам стати більш людяними.