Political instability as a driver of international system transformation

Abstract

This article examines the transformation of the international political system. This crisis is manifested in the declining effectiveness of international institutions, the erosion of international legal norms, and the fragmentation of traditional governance mechanisms. A key aspect of this shift is the growing activity of actors dissatisfied with their current position in the international system, alongside the ambitions of new centers of power, seeking to revise the existing rules through both conventional and asymmetric instruments available to them. Hybrid warfare has emerged as a characteristic symptom of this transformation, reflecting a broader trend toward the blurring of boundaries between war and peace, legality and illegality. It has become a normalized element of political reality. In this context, established governance models based on stability and predictability are proving inadequate. The author argues that systemic international-political instability is not merely a byproduct of isolated crises or conflicts, but rather a symptom of profound structural change in the global political landscape. The failure of the international community to acknowledge or adequately respond to these changes creates opportunities for irresponsible actors to exploit institutional loopholes, avoid accountability, and maneuver in ways that would have been either impossible or immediately curtailed within the framework of a stable and rules-based order. The study emphasizes the interdependence of strategic uncertainty, institutional fragility, and the instrumental use of instability as a tool of influence. Rather than viewing instability solely as a threat, the article proposes to reconsider it as a resource for navigating systemic change and shaping a more adaptive global order. У статті досліджено трансформацію міжнародно-політичної системи. Ця криза проявляється у зниженні ефективності міжнародних інституцій, ерозії міжнародноправових норм та фрагментації традиційних механізмів управління. Ключовим аспектом цього зсуву виступає зростання активності класичних та нових політичних акторів, незадоволених своїм поточним становищем у міжнародній системі. Важливим аспектом нестабільності також є зростання нових центрів сили, що прагнуть переглянути існуючі правила за допомогою доступних їм як конвенційних, так і асиметричних інструментів. Характерним симптомом цієї трансформації стала гібридна війна, що відображає ширшу тенденцію до розмивання меж між війною та миром, законністю та її порушенням. Вона стала нормалізованим елементом політичної реальності. У цьому контексті усталені моделі управління, що ґрунтуються на стабільності та передбачуваності, виявляються неадекватними. Автор зазначає, що системна міжнароднополітична нестабільність є не лише побічним продуктом глобальних криз чи конфліктів, а скоріше симптомом глибоких структурних змін у глобальному політичному ландшафті. Неспроможність міжнародної спільноти визнати ці зміни або адекватно на них реагувати створює можливості для безвідповідальних акторів використовувати інституційні прогалини, уникати відповідальності та маневрувати у спосіб, який був би неможливим або був би негайно припинений у межах стабільного, заснованого на правилах порядку. Дослідження підкреслює взаємозв’язок між стратегічною невизначеністю, інституційною крихкістю та інструментальним використанням нестабільності як інструменту впливу. Замість того, щоб розглядати нестабільність виключно як загрозу, стаття пропонує переосмислити її як ресурс механізм для навігації в умовах системних змін та формування більш адаптивного глобального порядку.