Екзистенційна трагедія людини в тоталітарному суспільстві: біополітичний (танатополітичний) вимір

Abstract

Статтю поцілено на прояснення сенсу і змісту екзістенційної трагедії людини тоталітарного суспільства в контексті танатополітики як специфічного дивізі- ону біополітики. Актуальність теми обумовлена характерною для сучасності важ- ливістю біополітики як у певному сенсі підґрунтя для генерування дієвих соціальних і політичних технологій та результативним інструментом корегування, варію- вання і модифікації тих технологій, що вже мають місце в суспільно-політичному просторі. Підкреслено, що біополітика в процесі власної еволюції постає результа- том двох конвергентних процесів – гуманітаризації біології та певної біологізації соціальних і гуманітарних наук. Показано, як елемент якісного аналізу сьогодення та майбутнього, актуалізацію таких понять як «технобіополітика», «танатопо- літика», «некрополітика», «танатовлада», «некроекономіка». Виявлено сутність танатополітики, що фокусується на вразливості людського життя перед фізич- ною смертю: людина готова скоритися державному насиллю не для того, щоб отримати щось позитивне і нове для себе, але тільки для того, щоб не втратити єдину свою цінність – власне життя. Наголошено на тому, що саме танатополі- тика пише екзистенційну трагедію людини в тоталітарному суспільстві, а ключо- вою ознакою танатополітики, що реалізується державою в умовах тоталітарного режиму, є відкрите, навіть демонстративне, довготривале, усвідомлене, цинічно- прагматичне ставлення до людини як до засобу досягнення політичної мети. Акцентовано увагу на житті тоталітарної людини, котра знаходиться під постій- ним пресингом державної танатополітики – це принципово знеособлене існування, що заперечує персональну гідність, незалежність і свободу та формує генералізо- ваний тоталітарний міф. Зроблено висновок про те, що саме танатополітика, реалізована державою, пише екзистенційну трагедію людини в тоталітарному суспільстві, як наслідок – маніфестується відкрите, навіть демонстративне, дов- готривале, усвідомлене, цинічно-зневажливе ставлення до людини як до знеособле- ного засобу досягнення політичної мети. The article aims to clarify the meaning and content of the existential tragedy of man in a totalitarian society in the context of thanatopolitics as a specific division of biopolitics. The relevance of the topic is due to the importance of biopolitics, characteristic of modernity, as, in a certain sense, the basis for generating effective social and political technologies and an effective tool for adjusting, varying and modifying those technologies that already exist in the socio-political space. It is emphasized that biopolitics in the process of its own evolution is the result of two convergent processes – the humanization of biology and a certain biologization of social and human sciences. The actualization of such concepts as “technobiopolitics”, “thanatopolitics”, “necropolitics”, “thanatopower”, “necroeconomics” is shown as an element of a qualitative analysis of the present and the future. The essence of thanatopolitics is revealed, which focuses on the vulnerability of human life to physical death: a person is ready to submit to state violence not in order to get something positive and new for himself, but only in order not to lose his only value – his own life. It is emphasized that it is thanatopolitics that writes the existential tragedy of man in a totalitarian society, and the key feature of thanatopolitics, which is implemented by the state under the conditions of a totalitarian regime, is an open, even demonstrative, longterm, conscious, cynical-pragmatic attitude towards man as a means of achieving a political goal. Attention is focused on the life of a totalitarian person who is under constant pressure from state thanatopolitics – this is a fundamentally impersonal existence that denies personal dignity, independence and freedom and forms a generalized totalitarian myth. It is concluded that it is thanatopolitics, implemented by the state, that writes the existential tragedy of man in a totalitarian society, as a result of which an open, even demonstrative, long-term, conscious, cynical and contemptuous attitude towards man as an impersonal means of achieving a political goal is manifested.