Роль європейської ідентичності в основних теоріях європейської інтеграції

Abstract

Розглянуто теоретичні підходи до формування спільної європейської ідентичності у ході євроінтеграційного процесу. Актуальність дослідження зумовлена необхід- ністю пошуку шляхів консолідації української нації з урахуванням досвіду створення європейської ідентичності. Виділено три основних теорії європейської інтеграції: неофункціоналізм, постфукнціоналізм та міжурядовий підхід й проаналізовано їх розуміння значення колективної ідентичності для об’єднання Європи. Неофункціона- лізм приділяв мало уваги думці громадян та ігнорував важливість формування колек- тивної європейської ідентичності. Неофункціоналісти не вважали відсутність євро- пейської ідентичності серйозною проблемою для об’єднання Європи. У міжурядовому підході перспектива формування спільної європейської ідентичності майже не роз- глядається, оскільки вважалося, що колективна ідентичність пов’язана насампе- ред з державою-нацією. Його представники вважають, що національні ідентичності є дуже резистентними до змін і становлять головну перешкоду для європейської інтеграції. Наголошуючи насамперед на національних інтересах і національних уря- дах, а не на регіональних організаціях, цей підхід зосереджується на політичних елітах та не включає масову політику до свого аналізу. З точки зору постфункці- оналізму, поява європейської ідентичності можлива і не обов’язково шкодить наці- ональним ідентичностям. Протен колективні ідентичності є дуже стабільними, і перехід від виключно національної до європейської ідентичності значно відстає від процесу побудови європейських інституцій. Однозначної відповіді на питання, чи призводять кризи до посилення громадської підтримки поглиблення європейської інтеграції (відповідно до положень неофункціоналізму), чи навпаки – до послаблення переваг інтеграції (що підтверджує постфункціоналістські очікування) немає. The article considers theoretical approaches to the formation of a common European identity in the course of the European integration process. The relevance of the study is stipulated by the need to find ways to consolidate the Ukrainian nation, taking into account the experience of creating a European identity. The author identifies three main theories of European integration: neo-functionalism, post-functionalism and intergovernmentalism, and analyses their understanding of the importance of collective identity for the unification of Europe. Neo-functionalism paid little attention to the opinions of citizens and ignored the importance of forming a collective European identity. Neo-functionalists did not consider the lack of a European identity to be a serious problem for the unification of Europe. In the intergovernmentalism, the prospect of forming a common European identity is hardly considered, as it is believed that collective identity is primarily associated with the nationstate. Its representatives believe that national identities are very resistant to change and constitute the main obstacle to European integration. Emphasising national interests and national governments rather than regional organisations, this approach focuses on political elites and does not include mass politics in its analysis. From the perspective of postfunctionalism, the emergence of a European identity is possible and does not necessarily harm national identities. However, collective identities are very stable, and the transition from an exclusively national to a European identity lags far behind the process of building European institutions. There is no clear answer to the question of whether crises lead to increased public support for deepening European integration (in line with neo-functionalism) or, on the contrary, to a weakening of the benefits of integration (which confirms postfunctionalist expectations).