Дефініювання поняття популізму в контексті західної політичної науки

Abstract

У статті наголошується, що сучасні виклики створюють сприятливе середовище для поширення популізму, популістської політики, а в деяких випадках – для виник- нення і успіху популістських партій. Це збігається з висновком, що популізм зазвичай виникає в умовах кризи. Представницька демократія не завжди здатна впоратися із цими викликами, що зумовлює черговий «авторитарний відкат». (Не)виконання зобов’язань(приклад команди президента Трампа) політичними акторами й нехту- вання етичними нормами сприяє поширенню нових форм популізму, який набуває осо- бливих рис у контексті трансформацій сучасності. Пандемія COVID-19, повномасш- табна військова агресія росії проти України та хаотизація внутрішньої і зовнішньої політики адміністрацією і самим президентом США Д. Трампом лише підсилили ці процеси. Сьогодні можна виділити декілька більш-менш чітко окреслених підходів до тлумачення категорії популізму, в рамках яких в основу його дефініції покладено різні аспекти цього феномену. Згідно з одним, популізм розуміється як насамперед специфічний дискурсивний стиль, різновид політичної аргументації (риторики), що ґрунтується на дихотомічному протиставленні того чи іншого соціально-політич- ного «добра» і «зла». За іншим, популізм пропонують вважати різновидом ідеології, а саме ідеологією з «розмитим», нечітким центром, яка здатна охоплювати еле- менти різних, навіть протилежних, у традиційній класифікації, ідеологічних систем. Ще один підхід полягає у розумінні популізму як політичної технології, основою якої є вплив на свідомість і поведінку громадян /виборців через обстоювання ілюзорно простих рішень складних проблем, апелюючи до емоцій, ніж до інтелекту масового учасника політичної дії. Зазначено, що дефініція популізму включає риторичний дис- курс зі специфічним акцентом на «змові», апеляція до «справжніх», «істинних» цін- ностей народу, що розглядається як цілісна гомогенна спільнота. У популістських конструктах «народом» ніколи не є усе суспільство, а тільки певна його частина, зазвичай та чи інша більшість. Окремі дефініції популізму вагомою його рисою вва- жають вождизм, прагнення налагодити прямий контакт між лідером і масою. Ці підходи не виключають один одного. Тому популізм можна зрозуміти як політичний феномен, якому властиве поєднання кількох характеристик, які поодинці та різною мірою властиві чи не більшості учасників політичної боротьби, багатьом різним за сутністю політичним системам у минулому та і сьогодні. This article investigates the phenomenon of separatism, focusing on its typology, diverse forms, and manifestations in European countries. The study sets out to analyze approaches to defining “separatism”, identify its causes and features, and trace its development trends in Europe and Ukraine. The relevance of the topic is emphasized by the growing link between separatism and political terrorism, particularly in the context of global democratic development and Ukraine’s full-scale war. It is noted that separatism’s nature is shaped by numerous factors. While definitions vary, a common feature remains the pursuit of a region’s separation from the state. The paper classifies contemporary types of separatism in Europe, showing that the intensity of separatist movements often depends on the depth and overlap of ethnic, linguistic, religious, and societal divisions. Separatist initiatives may originate from either oppressed ethnic minorities or dominant ethnic groups seeking national unification. The article highlights how Russia’s political terrorism against Ukraine has triggered the mechanism of terrorist warfare. Understanding separatism’s causes, forms, and dynamics becomes crucial for political science under these conditions. Special attention is given to the nature of separatism in Ukraine during hybrid and full-scale war. In Crimea, separatism manifested through irredentismм–aspiring to join the Russian Federation–while in Donbas, it took the form of secession with the creation of unrecognized entities. The hybrid separatism in Donbas forms part of Russia’s broader hybrid warfare strategy, driven primarily by external political forces. The study outlines the threats posed by separatist tendencies to Ukraine’s political system during ongoing aggression. It concludes that separatist and autonomist movements are directly connected to Ukraine’s struggle against hybrid threats generated by Russian actions.