Differentiating human perfection, deification, salvation and sanctification in orthodox theology

Abstract

This article briefly discusses the related, but distinct, topics of human perfection, deification (theosis), salvation, and sanctification as they relate to Orthodox Christianity. All of these concepts describe humanity’s transformative journey toward divine union, but highlight different portions of that process. The first is the state of deification (theosis), which is at the heart of Orthodox theology; it refers to the ultimate status of human beings who through divine grace participate in the uncreated divine energies while at the same time not losing their distinct status as human beings. This process is not self- initiated but is given through Christ and the Holy Spirit. Human perfection, in close association with the concept of theosis, means that one’s will as well as one’s reason is in accord with the divine will, is conformed to the sacrifice of Christ, and requires the cooperation of the human mind and the human will to the divine grace. In Orthodox theology, salvation is not simply prospective or forensic; salvation is ontological, which involves redemption, healing and restoration to communion with God. It is a dynamic and synergistic process requiring faith and repentance in God, sacramental participation, and ascetic discipline. The Trinity is the foundation of salvation, which makes deification and human perfection possible. Sanctification – an intermediate stage – is about human purification through grace and human effort to remove sin and develop virtue. Though sanctification is process, deification signifies its eschatological telos. By separating these theological concepts, this article rediscovers their interrelated roles in Orthodox soteriology. Salvation begins the journey as it tackles the fallen state of humanity, sanctification leads a person to a place of ongoing moral and spiritual growth, human perfection is the model of a life resembling that of Christ, and finally deification is the consummate participation in that divine life. In return, however, the Orthodox theology presents a consistent view of salvation, integrating these elements into a holistic project that foretells a transformative and participatory journey toward union with God. У цій статті коротко обговорюються пов'язані але різні між собою концепції людської досконалості, обожнення (теозису), спасіння і освячення, як вони стосуються православного християнства. Всі ці поняття описують трансформаційний шлях людини до божественного єднання, але висвітлюють різні частини цього процесу. Перша – це стан обожнення (теозис), який лежить в основі православного богослов'я; він відноситься до найвищого статусу людських істот, які завдяки божественній благодаті беруть участь у нестворених божественних енергіях, водночас не втрачаючи свого окремого статусу людських істот. Цей процес не є самоініційованим, але дається через Христа і Святого Духа. Людська досконалість, у тісному зв'язку з поняттям теозису, означає, що воля і розум людини узгоджуються з божественною волею, відповідають жертві Христа і вимагають співпраці людського розуму і людської волі з божественною благодаттю. У православному богослов'ї спасіння не є просто перспективним чи формальним; спасіння є онтологічним, яке включає в себе відкуплення, зцілення і відновлення до спілкування з Богом. Це динамічний і синергетичний процес, що вимагає віри і покаяння в Бога, участі в таїнствах і аскетичної дисципліни. Трійця є основою спасіння, яка уможливлює обоження і людську досконалість. Освячення – проміжний етап – полягає в очищенні людини через благодать і людські зусилля, спрямовані на усунення гріха і розвиток чеснот. Хоча освячення є процесом, обоження означає його есхатологічний зміст. Розділяючи ці богословські поняття, ця стаття наново відкриває їхні взаємопов'язані ролі у православній сотеріології. Спасіння розпочинає подорож, коли долає падіння людства, освячення веде людину до місця постійного морального і духовного зростання, людська досконалість є моделлю життя, подібного до життя Христа, і, нарешті, обожнення є повною участю в цьому божественному житті. Натомість православне богослов'я представляє послідовний погляд на спасіння, інтегруючи ці елементи в цілісну єдність, яка зображує трансформаційний і партисипативний шлях до єднання з Богом.