Деякі аспекти політологічних поглядів М. Грушевського, В. Винниченка, В. Липинського щодо концепції державотворення в Україні

Abstract

The article analyzes M. Hrushevskyi’s own theory and strategy for achieving state independence, which he substantiated in the publications “Where did Ukraine come from and what does it want”, “What kind of autonomy and federation do we want”, “Who are Ukrainians and what do they want”, “Ukrainian independence and its historical necessity”, and a series of articles entitled “Free Ukraine”. Attention is focused on the fact that, advocating the autonomy of Ukraine as part of federal democratic Russia, he categorically opposed the colonial state as part of totalitarian Bolshevik Russia. The political legacy of V. Vynnychenko is characterized, who, having analyzed the errors of state formation during the national liberation struggles of 1917-1921, provides specific advice to future “liberation fighters”: mandatory acquisition of one’s own statehood; achieving freedom through the support of one’s own people, not external allies. The ideological and theoretical scientific heritage of V. Lypinskyi and his proposals for the project of a sovereign and democratic Ukraine are analyzed. Special attention is paid to his theory of territorial nationalism. Attention is focused on V. Lypynskyi’s characteristics of two types of nationalism: statebuilding and state-destructive. To the first type, state-building, he attributed territorial nationalism, and to the second one – “extraterritorial and religious” nationalism. It is noted that Ukrainian nationalism (in his opinion, it undermines the unity of a multinational society) and any internationalism was absolutely unacceptable for V. Lypynskyi. It is emphasized that V. Lypynskyi warned that for the formation of a national state it is necessary to rely not on an ethnic, but on a political nation. It is concluded that emphasized that the theoretical legacy of M. Hrushevskyi, V. Vynnychenko, and V. Lypynskyi, which can be considered their political testament, should become an instructive experience for successful progress into the future and protection from further mistakes, which, as history shows, are inevitable for those who are the first to implement great things. У публікації проаналізовано власну теорію та стратегію М. Грушевського щодо досягнення державної незалежності, яку він обгрунтував у публікаціях «Звідки пішло українство і чого воно хоче», «Якої ми хочемо автономії і федерації», «Хто такі українці і чого вони хочуть», «Українська самостійність й її історична необхідність», та циклу статей під назвою «Вільна Україна». Акцентовано увагу на тому, що, виступаючи за автономію України у складі федеративної демократичної Росії, він категорично виступав проти колоніального стану у складі тоталітарної більшовицької Росії. Охарактеризовано політологічну спадщину В. Винниченка, який, проаналізувавши помилки державотворення під час національно-визвольних змагань 1917-1921 рр., надає конкретні поради майбутнім «борцям за визволення»: обов’язкове здобуття власної державності; досягнення свободи за рахунок підтримки власного народу, а не зовнішніх союзників. Проаналізовано ідейно-теоретичну наукову спадщину В. Липинського та його пропозиції до проекту суверенної та демократичної України. Особливу увагу приділено його теорії територіального націоналізму. Акцентовано увагу на характеристиці В. Липинським націоналізму двох типів: державотворчому і державно-руйнівному. До першого, державотворчого, він відносив націоналізм територіальний, а до другого – націоналізм «екстериторіальний і віросповідний». Зазначено, що для В. Липинського абсолютно неприйнятним був як український націоналізм (на його думку він підриває єдність багатонаціонального суспільства), так і будь-який інтернаціоналізм. Підкреслено, що В. Липинський застерігав, що для формування національної держави необхідно спиратись не на етнічну, а на політичну націю. Зроблено висновок, що теоретична спадщина М. Грушевського, В. Виниченка, В. Липинського, яку можна вважати їх політичним заповітом, має стати повчальним досвідом для успішного поступу в майбутнє і убезпечення від подальших помилок, які, як свідчить історія, є неминучими для тих, хто першими втілює в життя великі справи.