Conceptual potential of philosophical and state-law discourses of universal justice

Abstract

У статті досліджується потенціал філософського та державно-правового дискурсів щодо концепту універсальної справедливості. Справедливість є моральною категорією і цінністю, і при цьому вона займає пріоритетне місце у критичній оцінці й легітимації правових інститутів. Закон є хорошим тому, що справедливий, а не справедливий тому, що хороший. Справедливої поведінки ми не просто очікуємо від інших, а вимагаємо один від одного. В силу цього справедлива поведінка визнається найбільш соціально-значущою і найбільш цінною (з погляду права) з усіх чеснот. Справедливість застосовується і в якості критерію у питаннях розподілу благ, що дозволяє виокремлювати такі грані справедливості, як «розподіляюча» та «урівнююча». Призначенням справедливості традиційно вважається підтримання та відтворення рівноваги, або рівної міри. Вона застосовна як для критичної оцінки поведінки людини, так і для критики самих цих правил та практики їх застосування, тобто для оцінки діючих інститутів. Сутність т.зв. формальної справедливості полягає в послідовному, неупередженому, об'єктивному застосуванні правил. Реалізація принципів формальної справедливості робить соціальні інститути значною мірою справедливими завдяки їхній легітимації через суспільну свідомість. Однак повної тотожності між формальною справедливістю і справедливістю як такою не настає. У той же час загальним і безумовним моментом всіх сучасних концепцій справедливості є ідея універсальних прав людини. Справедливість розглядається в якості морального критерію, який застосовується в аналізі сутності держави як способу панування. У рамках проблеми справедливості вирішується питання про підстави і принципи легітимації держави у відносинах із громадянами. Умовою достатньої легітимації виступає суспільний договір як зразок взаємовигідного добровільного обоюдного обов'язку. Зв'язок політичної справедливості з соціальними інститутами обумовлює прикладний аспект теорії справедливості, який виражається в аналізі співвідношення справедливості та ефективності цих інститутів. In the article, we explore the potential of philosophical and state-law discourses on the concept of universal justice. Evaluating justice as a moral category and a value, simultaneously we emphasize its priority place in the critical assessment and legitimization of legal institutions. The law is good because it is fair, not fair because it is good. People do not just expect fair behavior from others, we demand it from each other. For this reason, fair behavior is recognized as the most socially important and most valuable (from the legal point of view) among all virtues. Justice is also used as a criterion in the distribution of benefits, which allows us to distinguish such facets of justice as "distributive" and "equalizing". The purpose of justice is traditionally considered to be the maintenance and reproduction of equilibrium, or equal measure. It is applicable both for critical assessment of human behavior and for criticism of the rules themselves and the practice of their application, i.e. for assessment of existing institutions. The essence of the so-called formal justice is the consistent, impartial, objective application of rules. The implementation of the principles of formal justice makes social institutions largely fair due to their legitimization through public consciousness. However, there is no complete identity between formal justice and justice as such. At the same time, a common and unconditional point of all modern conceptions of justice is the idea of universal human rights. Justice is seen as a moral criterion that is used in analyzing the essence of the state as a means of domination. Within the framework of the problem of justice, the question of the grounds and principles of legitimization of the state in its relations with citizens is resolved. A condition for sufficient legitimization is a social contract as a model of mutually beneficial voluntary obligation. The connection of political justice with social institutions determines the applied aspect of the theory of justice, which is expressed in the analysis of the relationship between justice and the effectiveness of institutions.