Сучасна політика Туреччини щодо Сирії

Abstract

The aim of the article is to consider the causes and course of the Turkish-Syrian conflict from the point of view of its historical background, as well as to assess the prospects for further interaction between Turkey and Syria within the framework of the transforming system of international relations and changes in the regional balance of power in the Middle East. The methodological basis of the study is the method of system analysis and the historical method, with the help of which the main stages of the Turkish-Syrian conflict interaction were analyzed in the work. The authors examine in detail the policy of the leadership of the Republic of Turkey towards Syria from the moment of its foundation up to the present. The novelty of the article lies in the fact that for the first time he characterized Turkey’s behavior in Syria as a country stabilizing the relations of the warring parties, thereby proving that it is possible to reconcile the conflicting parties. It is noted which among the priorities declared by Turkey is the preservation of security and stability along the entire length of the Turkish-Syrian border due to the existence of a long-term threat posed by the terrorist PKK branch in Syria. The article analyzes the steps taken by Ankara for socio-economic restoration in the territories that were subjected to destruction due to the conflict, together with the armed Syrian opposition, in the Euphrates Shield, Olive Branch, and Source of Peace operations (2016–2019). In conclusion, the author comes to the conclusion that in the context of the ongoing Syrian conflict and uncertainty around the political process to resolve the situation in Syria, Turkey is carrying out systematic, comprehensive work to expand its influence in the North Syrian territories, which does not always meet with the approval of the local population. One of the guarantees of Ankara’s «successful» policy in the north of the SAR was the close historical and geographical ties between the peoples of the two states, the unifying factor of the Islamic faith and Muslim values. It is noted that given the recent trend towards the growth of Turkish-Syrian contradictions, including in the military dimension, and the unwillingness of the Republic of Turkey to establish contact with the Assad government, in the short term, the interaction between Turkey and Syria is most likely to continue a certain degree of conflict in the region. Мета статті – розглянути причини та перебіг турецько-сирійського конфлікту з погляду його історичних передумов, а також оцінити перспективи подальшої взаємодії Туреччини та Сирії в рамках системи міжнародних відносин, що трансформується, та зміни регіонального балансу сил на просторі Близького Сходу. Методологічну основу дослідження становить метод системного аналізу та історичний метод, за допомогою якого в роботі було проаналізовано основні етапи турецько-сирійської конфліктної взаємодії. Автори докладно розглядають політику керівництва Турецької Республіки щодо Сирії з її заснування до нашого часу. Новизна у статті полягає в тому, що вперше охарактеризував поведінку Туреччини в Сирії як країну, що стабілізує відносини ворогуючих сторін, тим самим доводячи, що можливо примирити конфліктуючих сторін. Зазначається, що серед заявлених Туреччиною пріоритетів – збереження безпеки та стабільності на всій довжині турецько-сирійського кордону через існування багаторічної загрози, що походить від терористичної Робочої партії Курдистану, відгалужений у Сирії. У статті аналізуються вжиті Анкарою кроки щодо соціально-економічного відновлення в територіях, що піддав до руйнувань через конфлікт спільно з озброєною сирійською опозицією операцій «Щит Євфрату», «Оливкова гілка», «Джерело світу» (2016–2019 рр.). У висновку автор приходить до висновку, що в умовах сирійського конфлікту, що триває, і невизначеності навколо політичного процесу з врегулювання ситуації в Сирії, Туреччиною проводиться планомірна, комплексна робота з розширення свого впливу на північно-сирійських територіях, яка не завжди зустрічає схвалення місцевого населення. Однією із застав «успішної» політики Анкари на півночі САР стали тісні історико-географічні зв’язки між народами двох держав, що поєднує фактор ісламської віри та мусульманських цінностей. Зазначається, що з огляду на тенденцію до зростання турецько-сирійських протиріч, зокрема, що спостерігається в останні роки, у тому числі у військовому вимірі, і небажання Турецької Республіки встановлювати контакт з урядом Асада, в короткостроковій перспективі взаємодія Туреччини і Сирії з найбільшою ймовірністю збережеться певний ступінь конфліктності в регіоні.