Метод кейсів в філософії

Abstract

On our opinion, modern approaches for teaching philosophy, as well as its structure as an academic discipline have not undergone significant transformations, alas. If considered in general, it is based on such basic "blocks" as the history of philosophy, ontology, epistemology and social philosophy. Teaching is also carried out accordingly, consistently passing all these structural elements. However, modernity dictates new motivational approaches in this matter, which are due to the "greater practical orientation" of the results. It means that "teaching philosophy requires a transition from strict academicism to maximizing the practical aspect of teaching, which makes it possible to consider knowledge as a tool for orientation in life". The article considers some aspects of modern teaching of philosophy, in particular, within the so-called "case method" or "method of specific situations", as well as features of the modern phenomenon of rapid formation and development of so-called "Public philosophy". Used methods are: analysis, abstraction, systems approach. The conclusion notes the feasibility of the case method, especially for the development of creative potential and active motivation of the individual, as well as public philosophy as a type, as a practice. Relying on the author's experience and summarizing the options indicated in the study, it is proposed to "expand and deepen the specification" of these ways to overcome difficulties and improve the process of teaching philosophy. It means that this shouldn’t be done in a chronological structured order, as it is mostly the case now, but it is necessary to analyze the problems of our time in the relevant field of students' specialty, based on the thoughts of philosophers in similar situations. The greatest difficulties in such organization of lessons will certainly arise in the appropriate "adequate" selection of such situations with options for their solution in historical retrospection. Сучасні підходи до викладання філософії, як і її структура як навчальної дисципліни, на нашу думку, не зазнала суттєвих трансформацій, на жаль. Якщо розглядати загалом, то в її основу входять такі основні «блоки», як історія філософії, онтологія, гносеологія і соціальна філософія. Відповідним чином проводиться і викладання, послідовно проходячи усі означені структурні елементи. Проте сучасність диктує нові мотиваційні підходи у цій справі, обумовлені, так би мовити, «більшою практичною спрямованістю» результатів, а саме «викладання філософії потребує переходу від строгого академізму до максимального підвищення практичного аспекту викладання, що дає можливість розглядати знання як інструмент для орієнтації в житті». Звідси мета статті: розглянути деякі аспекти сучасного викладання філософії, зокрема, в рамках так званого «методу кейсів», або «методу конкретних ситуацій», а також особливості сучасного феномену швидкого становлення і розвитку т. зв. «публічної філософії». Використані методи: аналіз, абстрагування, системний підхід. Зазначаються результати дослідження, а саме, обгрунтування доцільністі методу кейсів, особливо для розвитку креативного потенціалу особистості і створення активної її мотивації, а також публічної філософії як типу, як практики. На підставі досвіду автора, свого роду узагальнюючи зазначені у дослідженні варіанти, пропонується для «розширення і поглиблення конкретизації» вказаних шляхів подолання труднощів і вдосконалення процесу викладання філософії робити це не в хронологічно структурованому порядку, як це здебільшого має місце зараз, а розбирати проблеми сучасності у відповідній сфері за спеціальністю тих, хто навчається, з опорою на думки філософів у подібних ситуаціях. Найбільші труднощі при такій організації занять будуть, безумовно, виникати при відповідному «адекватному» підборі таких ситуацій з варіантами їх вирішення в історичній ретроспективі. Це буде вимагати вельми грунтовної обізнаності викладача як безпосередньо у царині власне філософії, так і за спеціальністю здобувачів вищої освіти.