Політика сорому та ідентичність

Abstract

The article emphasizes that the mechanism of identification of an individual is first of all a mechanism of emotional connection, a mechanism of appropriation of emotional experiences that tie the knots of psychological meanings of his identity. It has been proven that shame precedes the formation of identity. It is emphasized that the individual’s experience of shame can be seen as a mechanism for thinking about identity, desire, embodiment, relationships and social inclusion/exclusion, and as a catalyst that has the potential for catharsis. It is proven that the self-awareness of an individual arises and is formed under the influence of social circumstances: in the context of comparing “we-groups” with “they-groups”. What determines the special status of the image of the Other in the research of identification processes. It was found that the study of the politics of shame requires an integrated multidisciplinary approach, as it requires an understanding of psychoanalytic, philosophical and political interpretation. It is substantiated that shame plays one of the important roles in the process of identity formation. It is emphasized that the recognition of past mistakes frees a person from the feeling of guilt, which is carried out both at the individual and collective levels. Shame is a crucial emotion in the reconciliation process: “We” feel shame for certain actions or inactions that have caused pain, loss, or suffering to other communities. Therefore, “Our” shame is as necessary as “Their” pain. It has been proven that identity depends on the imaginary and symbolic image of the Other, according to which we carry out self-analysis and self-identification. Identifying oneself with the Other can be for the purpose of accepting and imitating his beliefs, as well as for the purpose of forming completely opposite ideas. The politics of shame involves its recognition, which can become the basis for the creation of a nation and democratic development. У статті підкреслено, що механізм ідентифікації індивіда є перш за все механізмом емоційного зв’язку, механізмом привласнення емоційних переживань, які зав’язують вузлики психологічних смислів його ідентичності. Доведено, що сором передує формуванню ідентичності. Акцентовано, що переживання сорому індивідом може бути розглянуто як механізм для мислення про ідентичність, бажання, втілення, стосунки та соціальну включеність/виключення а також як каталізатор, який має потенціал для катарсису. Доведено, що самосвідомість індивіда виникає й формується під впливом соціальних обставин: у контексті порівняння «ми-групи» з «вони-групами». Що зумовлює особливий статус образу Іншого у дослідженнях процесів ідентифікації. Виявлено, що дослідження політики сорому потребує до себе інтегрованого мультидисциплінарного підходу, оскільки вимагає до себе розуміння психоаналітичного, філософського та політичного трактування. Обґрунтовано, що сором відіграє одну із вагомих ролей у процесі конституюванню ідентичності. Підкреслено, що визнання минулих помилок звільняє людину від відчуття провини, що здійснюється й на індивідуальному, й на колективному рівнях. Сором є вирішальною емоцією у процесі примирення: «Ми» відчуваємо сором за певні дії чи бездіяльність, наслідком яких інші спільноти зазнали болю, втрати чи страждань. Отже, «Наш» сором такий же необхідний, як і «Їхній» біль. Доведено, ідентичність залежить від уявного та символічного образу Іншого, відповідно до якого ми здійснюємо самоаналіз та самоототожнення. Ідентифікація себе з Іншим може бути з метою прийняття та наслідування його переконань, а також з метою формування цілком протилежних уявлень. Політика сорому передбачає його визнання, що може стати основою створенні нації, та демократичного розвитку.