Теоретичний дискурс політичного представництва міноритарних етнічних груп

Abstract

The article deals with theoretical concepts of the political representation of ethnic minorities. The author analyzes four theoretical models, which in particular present the problems of the political representation of minority ethnic groups: the concept of consociational democracy, the integration model, the ethnocratic theory and the concept of multiculturalism. Based on the study of the works by Arend Lijphart, Donald L. Horowitz, Zhan Toshchenko, Sammy Smooha, Will Kymlicka and Chandran Kukathas, the author’s analysis, synthesis and comparison in the perspective of the basic models of political representation of ethnic minorities was made. It was found that in the works of Arend Lijphart and Donald L. Horowitz, opposite methods of solving both inter-ethnic contradictions and the problem of politicization of ethnicity, representation of minorities in power and their participation in politics are laid down. Arend Lijphart concept of consociational democracy gives greater importance to the autonomy of ethnic groups in a multicultural environment. On the other hand, conflict expert Donald L. Horowitz focuses on the control of the particularistic tendencies of certain ethnic groups by the state. In the context of Zhan Toshchenko’s ethnocratic concept, the issue of political representation is considered indirectly within the framework of such ethno-social phenomena as racism, fascism, nazism and chauvinism (misanthropic type of ethnocracy); nationalism, separatism and fundamentalism (transformed types of ethnocracy); ethnism, ethnonihilism, «national spasm» and ethnoisolationism (latent types of ethnocracy). The political representation of minority ethnic communities acquires the greatest potential under the conditions of separatism. The theory of multiculturalism offers minorities the most optimal way to political representation through the protection of their ethno-cultural identity. According to Will Kymlicka, national (ethnic) minorities and indigenous peoples, unlike groups of immigrants and «meteks», have a right to collective self-government, including the acquisition of the territorial autonomy status. Distinguishing two versions of multiculturalism («soft» and «hard»), Chandran Kukathas proposes to apply in practice a set of measures to include minority ethnic groups in civil society. At the same time, in the geopolitical conditions of the beginning of XXI century the policy of multiculturalism has experienced a crisis and needs to be adjusted both within the framework of the theoretical concept and in political and legal discourse as well. У статті розглянуто теоретичні концепції політичної репрезентації етнічних меншин. Автор аналізує чотири теоретичні моделі, де зокрема представлена проблематика політичного представництва міноритарних етнічних груп: концепція консоціативної демократії, інтеграційна модель, етнократична теорію та концепт мультикультуралізму. На основі вивчення праць Аренда Лейпхарта, Дональда Л. Горовіца, Жана Тощенка, Саммі Смухи, Вілла Кимлічки та Чандрана Кукатаса здійснено авторський аналіз, синтез і порівняння у ракурсі базових моделей політичної репрезентації етнічних меншин. З’ясовано, що в працях Аренда Лейпхарта та Дональда Л. Горовіца закладено протилежні способи розв’язання як міжетнічних протиріч, так врегулювання проблеми політизації етнічності, представництва меншин у владі та їх участі в політиці. Концепція консоціативної демократії Аренда Лейпхарта надає більшого значення автономізації етнічних груп у полікультурному середовищі. З іншого боку, конфліктолог Дональд Л. Горовіц концентрує увагу на контролі партикуляристських тенденції окремих етнічних груп із боку держави. У контексті етнократичної концепції Жана Тощенка проблематика політичного представництва розглядається опосередковано в рамках таких етносоціальних феноменів як расизм, фашизм, нацизм і шовінізм (людиноненависницький тип етнократії); націоналізм, сепаратизм і фундаменталізм (перетворені типи етнократії); етнізм, етнонігілізм, «національний спазм» та етноізоляціонізм (латентні типи етнократії). Найбільший потенціал політична репрезентація міноритарних етнічних громад набуває в умовах сепаратизму. Теорія мультикультуралізму пропонує меншинам найбільш оптимальний шлях до політичного представництва через захист їхньої етнокультурної ідентичності. На думку Вілла Кимлічки, національні (етнічні) меншини та корінні народи, на відміну від груп іммігрантів і «метеків», мають право на колективне самоврядування, включно зі здобуттям статусу територіальної автономії. Вирізняючи два варіанти мультикультуралізму («мякий» та «жорсткий»), Чандран Кукатас пропонує на практиці застосовувати комплекс заходів щодо включення міноритарних етнічних груп у громадянське суспільство. Водночас в геополітичних умовах початку XXI ст. політика мультикультуралізму зазнала кризи й потребує коригування як у рамках теоретичної концепції, так і в політико-правовому дискурсі.