Чинники деформації інституційної пам’яті у контексті реалізації українських реформ

Abstract

It is emphasized that institutional memory is the ability of the government system to retain the accumulated information about past political practices, including the assessment of actions, decisions, their consequences, which in the form of experience finds its continuation in the analysis or implementation of politics. It is pointed out, that in Ukraine institutional memory is often characterized as being fragmentary and deformed. By applying institutional, systemic, comparative methods, retrospective, and reference analysis the author has studied the specifics of adherence to the institutional memory in the context of implementation of systemic reforms (anti-corruption, decentralization, judicial and law enforcement systems, public administration, public procurement etc.), rotation of political elites and the heredity of the political course. It is proved that the key factors of deformation of institutional memory in domestic politics are the politization of reforms and the generalized statement of their strategic vision; spottiness and inconsistency of legislation norms; deficiency of the relevant human resources who must ensure functionality of reformed institutions and also unwillingness of experts to work under the conditions of modernization of certain institutions; lack of experience in long-term planning; prevailing financial interest in changes; rooting of anti-cult of «predecessors», which replaces the necessity to take the responsibility for the implementation of the course of state development. The tendencies of increased influence of the factor of immutability of political elites on the permanence of institutional memory, stagnation of methods of political governance and the principles of subordination of management functions are substantiated. The paradox of «instability (in ensuring institutional memory) in connection with stability (of functioning of the political elite)» is stated. It is noted that along with internal factors the significant obstacles in the formation of institutional memory are external challenges, in particular, the ongoing Russian military aggression, global crises and more. It is proposed to consider strategic planning of government policy with conceptualization of its goals, constant institutional mediation of systemic transformations, strengthening public legitimacy of the political course through communication with civil society institutions as a means of strengthening of institutional memory. Наголошено, що інституційна пам’ять є здатністю системи врядування зберігати накопичену інформацію про минулі політичні практики включно з оцінкою дій, рішень, їхніх наслідків, що у вигляді досвіду знаходить продовження в аналізі або ж реалізації політики. Акцентовано, що в Україні інституційна пам’ять часто характеризується як фрагментарна та деформована. З використанням інструментарію інституціонального, системного, компаративного методів, ретроспективного аналізу та співставлення було досліджено специфіку дотримання інституційної пам’яті у контексті провадження системних реформ (антикорупційної, децентралізації, судової та правоохоронної систем, медичної, державного управління, публічних закупівель та ін.), ротації політичних еліт та спадковості політичного курсу. Доведено, що ключовими чинниками деформації інституційної пам’яті у вітчизняній політиці є політизованість реформ та узагальнене формулювання їхнього стратегічного бачення; точковість і несистемність закладених у законодавство норм; дефіцит відповідних кадрів, які мають забезпечувати функціонування реформованих інституцій, а також неготовність фахівців до роботи в умовах модернізації тих чи інших інституцій; відсутність досвіду довготривалого планування; превалюючий фінансовий інтерес у баченні змін; вкорінення антикульту «попередників», яким підмінюють потребу брати на себе відповідальність за здійснення курсу державного розвитку. Обґрунтовано тенденції до посилення впливу чинника незмінюваності політичних еліт на сталість інституційної пам’яті, стагнації методів політичного врядування і принципів підпорядкування управлінських функцій. Констатовано парадокс «нестабільності (у забезпеченні інституційної пам’яті) у зв’язку зі стабільністю (функціонування політичної еліти)». Зауважено, що поруч із внутрішніми чинниками вагомими перепонами у формуванні інституційної пам’яті є зовнішні виклики, зокрема, триваюча російська військова агресія, глобальні кризи тощо. У якості засобів зміцнення інституційної пам’яті запропоновано розглянути стратегічне планування державної політики із концептуалізацією її цілей, постійну інституціональну медіацію системних трансформацій, посилення суспільної легітимації політичного курсу через комунікацію з інститутами громадянського суспільства.