Гендерна антиутопія Сальвадора де Мадаріага

Abstract

Anti-utopia is an independent literary genre, which is the subject of discussions not only of literary critics, but also of philosophers, art critics and sociologists. Through processes such as globalization, urbanization, modernization of technology and society itself in the twentieth century, the genre of antiutopia was able to stand out from other literary genres and become an “independent and stable” concept in literature. It is widely believed that anti-utopia is “tied” only to the twentieth century, but this is certainly not the case. The aim of the study is a philosophical analysis of the work of Salvador de Madariaga in the context of gender anti-utopia of the twentieth century. The end of the seventh millennium, depicted by Madariaga in the novel “The Holy Giraffe”, depicts a world inhabited only by black people. The white race is long extinct, and Europe perished in a geological cataclysm. Some of the scientific, technical, and artistic achievements of white Europeans, especially the British, are sometimes used by black civilization, which has returned to its original tribal matriarchy, not without ridicule and irony. But there is no civil society or freedom of speech in this world, and no one has heard anything about democracy and human rights. The complete and unconditional dominance of women in all the most important spheres of culture ensures humanity, order and sufficient diversity of life. All social, managerial, economic problems have already been solved. There are no class, national or religious conflicts. Scientific reports are sometimes made about them, and scholars usually apologize to the audience for having to talk about such strange nonsense as the ancient science of the second or third millennium, jurisprudence, class theory, racism, separation of powers, house of lords, statistics, principle freedom of speech. The use of his two main methods of satirical depiction allowed Madariaga to ridicule all aspects of Western European culture and government. Madariaga’s philosophical literary heritage deserves much more attention than it has received so far. The themes of European unity, national character, eternal images and new anthropology acquire a new and unexpected sound in the context of the changes that the world is experiencing today. Антиутопія – це самостійний літературний жанр, який є предметом дискусій не лише літературознавців, але й філософів, мистецтвознавців та соціологів. За допомогою таких процесів, як глобалізація, урбанізація, модернізація технологій, та самого суспільства у ХХ столітті жанр «антиутопія» зміг виокремитися з-поміж інших літературних жанрів та стати «незалежним та стійким» поняттям у літературі. Поширеною є думка, що антиутопія «прив’язана» лише до ХХ століття, але це, звичайно ж, не так. Метою дослідження є філософський аналіз творчості Сальвадора де Мадаріага в контексті гендерної антиутопії ХХ століття. Епоха кінця сьомого тисячоліття, зображена Мадаріага в романі «Священна жирафа», малює світ, населений тільки чорношкірими людьми. Біла раса давно вимерла, а Європа загинула в геологічному катаклізмі. Деякі науково-технічні та художні досягнення білих європейців, особливо англійців, не без глузування та іронії використовуються іноді чорною цивілізацією, яка повернулася до первісного родового матріархату. Але немає в цьому світі ні громадянського суспільства, ні свободи слова, і ніхто нічого не чув про демократію та права людини. Повне та безумовне домінування жінок у всіх найважливіших сферах культури забезпечує гуманність, порядок і життєву різноманітність. Усі соціальні, управлінські, економічні проблеми вже вирішені. Жодних класових, національних та релігійних конфліктів не існує. Про них іноді робляться наукові доповіді, причому вчені дами зазвичай вибачаються перед слухачами за те, що їм доводиться говорити про такі дивні нісенітниці, як стародавня наука другого або третього тисячоліть, юриспруденція, класова теорія, расизм, поділ влади, палата лордів, статистика, принцип свободи слова. Застосування двох своїх основних методів сатиричного зображення дало змогу Мадаріага висміяти всі сторони західної європейської культури та державного устрою. Філософська літературна спадщина Мадаріага варта набагато більшої уваги, ніж їй приділялося досі. Теми європейської єдності, національного характеру, вічних образів та нової антропології набувають нового й несподіваного звучання в контексті тих змін, які нині переживає світ.