Картезіанський принцип абсолютної аподиктичності у феноменології Е. Гуссерля і герменевтиці Г. Гадамера

Abstract

In the context of globalization, the Cartesian rational methodology needs to be rethought, designed to involve all the structural elements of the human essence in its entirety in order to improve both man himself and his being. Descartes is convinced that the individual is able to overcome any problem and crisis if he uses his own universal mental-rational mechanism, which is based on methodological evidence, which is an unconditional means for the realization of absolute apodicticity. Therefore, the purpose of this study is an exploration of the Cartesian principle of absolute certainty in the context of Edmund Husserl’s phenomenology and Hans Gadamer’s philosophical hermeneutics. Hans Gadamer criticizes Cartesianism and claims that true knowledge is realized only in objective experience. Edmund Husserl attaches a completely different meaning to Cartesian philosophy. He considers Descartes to be the greatest of the French philosophers, who gave new impetus to philosophy and was at the origins of phenomenology. In Cartesian Reflections, Edmund Husserl considers the idea of universal science by Descartes, which unites all sciences in the pursuit of universality. Descartes' concept of “obviousness” is interpreted by Edmund Husserl as the experience of being as such, “so-being” (eine Erfahrung von Seiendem und So-Seiendem), ie turning one’s mind to oneself. There is also unreliable or negative “obviousness”, but Descartes strives for perfect obviousness, the correlate of which is the real truth, given to us as an idea inherent in the desire for knowledge. Thus, Edmund Husserl believes that the development of Descartes’ ideas leads to transcendental subjectivity: the transition to ego cogito as an apodictically valid basis of judgment, which is the basis of radical philosophy. In other words, not only bodily nature, but also the whole concrete “life world” around us is no longer real, but only a phenomenon of existence. Reflecting, in every moment of being, one can thus direct one’s special gaze to the initial life, grasping the present as the present, the past as the past, as it is in itself. Актуальність проблеми. У контексті всезагальної глобалізації достеменного переосмислення потребує картезіанська раціональна методологія, що покликана задіяти всі структурні елементи людської сутності в її цілісності з метою вдосконалення як самої людини, так і її буття. Р. Декарт певен, що індивід здатен подолати будь-яку проблему і кризу, якщо задіє власний універсальний розумово-розсудковий механізм, основою якого є методологічна очевидність, що є безумовним засобом для реалізації абсолютної аподиктичності. Мета та завдання. Метою роботи є дослідження картезіанського принципу абсолютної безсумнівності у феноменології Е. Гуссерля і герменевтиці Г. Гадамера. Методи дослідження. Метод аналізу і синтезу, герменевтичний, феноменологічний, компаративний і метод історико-філософського аналізу. Результати дослідження. Г. Гадамер критикує картезіанство і стверджує, що справжнє пізнання здійснюється лише в об’єктивованому досвіді. Зовсім іншого значення картезіанській філософії надає Е. Гуссерль. Р. Декарта він вважає найвеличнішим із філософів Франції, що надав філософії нових імпульсів і стояв у витоків феноменології. У «Картезіанських роздумах» Е. Гуссерль розглядає ідею універсальної науки Р. Декарта, що об’єднує всі науки в прагненні до універсальності. Поняття «очевидність» Р. Декарта Е. Гуссерль тлумачить як досвід сущого як такого, «так-сущого» (eine Erfahrung von Seiendem und So-Seiendem), тобто звернення розумового погляду на самого себе. Існує також і недостовірна, або негативна, «очевидність», але Р. Декарт прагне до досконалої очевидності, корелят якої – це справжня істина, що дана нам як ідея, внутрішньо притаманна прагненню до пізнання. Отже, Е. Гуссерль вважає, що розвиток ідей Р. Декарта веде до трансцендентальної суб’єктивності: перехід до ego cogito як до аподиктично достовірного підґрунтя судження, що і є основою радикальної філософії. Іншими словами, не тільки тілесна природа, але і весь конкретний оточуючий нас «життєвий світ» відтепер не є сущим, а лише феноменом буття. Рефлексуючи в кожен момент буття, можна направляти свій особливий погляд на начальне життя, схоплюючи теперішнє як теперішнє, минуле як минуле, як воно є саме по собі.