Антикризова діяльність політичних партій: трансформація в сучасній Україні й світі

Abstract

The challenges of the processes of deinstitutionalization of traditional mechanisms of public representation in the context of global change at the national level are considered. The peculiarities of the anti-crisis role of parties and its differentiation in the public sphere with the role of governments and parliaments, regional administrations and local communities have been studied. The influence of increasing the importance of parties as actors of anticrisis policy for the formation of their new identity has been established. The specifics of anticrisis activity of state institutions and its dependence on their departmental subordination and narrow understanding of their functions are clarified. The article uses professional methods of modern political science. In particular, a retrospective approach (establishes the features of the anti-crisis position of political parties as a historical phenomenon), comparative analysis (compares the importance and influence of political parties and other actors in political anti-crisis activities). General scientific methods include inductive approach and logical synthesis. They help to define the importance of modern parties as elements of anti-crisis strategies at the national level. Attention is paid to the peculiarities of the strategic perspective of anti-crisis analysis and the difficulty of establishing a profile of party activity that can increase the anti-crisis importance of political forces. The importance of alternatives to the institutional role of parties in the context of constant change of circumstances and new political events is considered. The specifics of the transformational nature of many political systems and its impact on the strategic priorities of political party development have been established. It is proved that the state and means of promoting party anti-crisis proposals in each country depend on the characteristics of socio-political representation. It is established that the presence of non-core political actors as participants in social representation at the present stage creates a competitive environment for political parties. The importance of interest groups as competitors of political parties in anti-crisis activities is revealed. It was found that the anti-democratic tendencies of the parliamentarism of some countries should be considered a serious challenge for the anti-crisis “role” of political parties. It is proved that the vector of activity of modern political parties should be the generation of anti-crisis political proposals both in the context of public authorities and in the expert community. У статті розглядаються виклики процесів деінституалізації традиційних механізмів громадського представництва в умовах глобальних змін на національному рівні. Вивчено особливості антикризової ролі партій та її диференціації в публічній сфері з роллю урядів та парламентів, регіональних адміністрацій та місцевих громад. Встановлено вплив підвищення значення партій як акторів антикризової політики для формування їх нової ідентичності. З’ясовано специфіку антикризової діяльності державних установ та її залежність від їх відомчої підпорядкованості та вузького розуміння своїх функцій. У статті застосовуються такі фахові методи сучасних політичних наук: ретроспективний підхід для встановлення особливостей антикризової позиції політичних партій як історичного явища; порівняльний аналіз для порівняння значення та впливу політичних партій та інших суб’єктів політичної антикризової діяльності. Загальнонаукові методи включають індуктивний підхід та логічний синтез. Вони допомагають визначити значення сучасних партій як елементів антикризових стратегій на національному рівні. Увага приділяється особливостям стратегічної перспективи антикризового аналізу та ускладненню встановлення профілю партійної діяльності, який здатний підвищити антикризове значення політичних сил. Розглядається значення альтернатив інституційної ролі партій в рамках постійної зміни обставин та нових політичних подій. Встановлено специфіку трансформаційної природи багатьох політичних систем та її впливу на стратегічні пріоритети розвитку політичних партій. Доведено, що стан та засоби просування партійних антикризових пропозицій в кожній країні залежить від особливостей соціально-політичного представництва. Встановлено, що наявність непрофільних політичних акторів як учасників соціального представництва на сучасному етапі створює для політичних партій конкурентне середовище. Розкрито значення груп інтересів як конкурентів політичних партій в антикризовій діяльності. З’ясовано, що серйозним викликом для антикризового амплуа політичних партій слід вважати антидемократичні тенденції парламентаризму окремих країн. Доведено, що вектором діяльності сучасних політичних партій має стати генерування антикризових політичних пропозицій як у контексті діяльності публічної влади, так і в експертному середовищі.