Політико-правове становище православної Київської Митрополії в умовах поберестейської еклезіальної реальності

Abstract

The article is devoted to a comprehensive study of the specifics of church-state relations and the peculiarities of political and legal settlement by the government of the Commonwealth and the Zaporozhian Army of the Kyiv Orthodox metropolitanate, or more precisely, the part of it that did not support together with the Metropolitan of Kyiv they entered into a union with the Roman Apostolic See. Historiosophical and religious-legal objectification was carried out through a thorough analysis of the treaties of the Zaporozhian Army with the Polish-Lithuanian Commonwealth, beginning with the Zboriv Declaration (1649) and ending with the Treaty of Hadiach (1658). Based on the fundamental principles of church-historical research, the leading tendencies of complex and contradictory hierarchical-structural transformations of the second half of the 17th century are emphasized, which left their mark on the formation and development of church-religious traditions in Ukraine. dogmatic and canonical contradictions between Orthodox and Greek Catholics today. The legal content of the main articles of the treaties, which contained declarations and guarantees of freedom of the Orthodox religion in the Commonwealth, is analyzed and it is proved that the Treaty of Hadiach became a kind of program document defining strategic possibilities of nation-building under ecclesial realities in the canonical territories of the historical Kyiv Metropolis. The leading idea of the article is the statement that the middle of the XVII century – a special period in the historical existence of Ukraine, when the foundations were laid for the creation of a new state and political system, but it lacked a strong National Church, whose position weakened under the pressure of religious expansionist plans of Muscovy and internal confrontation in the Zaporozhian Army. дійснено комплексне дослідження специфіки церковно-державних відносин й визначено особливості політико-правового врегулювання урядом Речі Посполитої та Військом Запорозьким становища Київської Митрополії, а точніше, тієї її частини, що не підтримала рішень Берестейського собору 1596 року й залишилася вірна Константинопольському Патріарху. Історіософську і релігієзнавчо-правову об’єктивацію специфіки функціонування Православної Церкви в період модерну проведено шляхом ґрунтовного аналізу договорів польського уряду та козацької старшини, починаючи зі Зборівської декларації (1649) й завершуючи Гадяцьким договором (1658). Спираючись на фундаментальні принципи церковно-історичного дослідження, рельєфно увиразнено провідні тенденції складних і суперечливих ієрархічно-структурних трансформацій другої половини ХVІІ ст., що наклали свій відбиток на становлення і розвиток церковно-релігійних традицій в Україні, перманентність яких певною мірою визначає атмосферу політико-ідеологічних і догматично-канонічних суперечностей між православними і греко-католиками й сьогодні. Проаналізовано правовий зміст основних статей договорів, у яких містилися декларації та гарантії свободи православного віросповідання в Речі Посполитій і доведено, що саме Гадяцький договір став свого роду програмним документом, котрий визначав стратегічні можливості національного державотворення під патронатом Православної Церкви у поберестейський період, що ознаменував формування двох еклезіальних реальностей на канонічних теренах історичної Київської Митрополії. Провідною ідеєю статті є твердження про те, що середина XVIІ ст. –особливий період в історичному бутті України, коли було закладено основи творення нового державно-політичного устрою – Гетьманщини, але для цього бракувало сильної Національної Церкви, позиції якої слабнули під тиском релігійно-експансіоністських планів Московії та внутрішнього протистояння у Війську Запорозькому.