Please use this identifier to cite or link to this item: dspace.pdpu.edu.ua/jspui/handle/123456789/12968
Title: Доктрина «Блакитна Батьківщина» та військово-морські сили Туреччини як інструмент впровадження турецької зовнішньої політики
Other Titles: The blue homeland doctrine and the Turkish navy as a tool for implementing Turkish foreign policy
Authors: Москалик, Денис Дмитрович
Keywords: Туреччина
військово-морські сили
зовнішня політика
доктрина «Блакитна Батьківщина»
Близький Схід
Issue Date: 2021
Publisher: Видавничий дім «Гельветика»
Citation: Москалик Д. Д. Доктрина «Блакитна Батьківщина» та військово-морські сили Туреччини як інструмент впровадження турецької зовнішньої політики / Денис Дмитрович Москалик // Політикус : наук. журнал. – 2021. – № 4. – С. 99–104.
Abstract: The article analyzes the representation of the doctrine of the “Blue Motherland”, according to which the adjacent waters of the Mediterranean, Aegean, Marmara and Black Seas are declared an area of unconditional strategic interests of the Republic of Turkey, as a ideological basis for planning and implementing Turkish foreign policy. It is seen as a geopolitical factor that has led to a new wave of escalating tensions in Greco-Turkish and Franco-Turkish relations, Turkey’s involvement in at least two military conflicts in Cyprus and Libya. It can be stated that Turkey has shifted from the idea of harmonizing relations with neighboring states to building its own power potential and maintaining stability in the region by military means, despite the claims of many foreign policy players to regional leadership. Under the doctrine, Turkey’s claims to the waters of the adjacent seas overlap with the geopolitical interests of Greece and the Republic of Cyprus. The country’s air force is analyzed as a strategic tool for implementing the Blue Batkivschina doctrine and a powerful NATO military force in the Eastern Mediterranean and Black Sea regions. The use of foreign technology and shipbuilding industry, cooperation with foreign corporations and development of the country’s own military industrial complex are viewed as factors in creating the state’s own power potential. The core of the Turkish navy consists of frigates, submarines and corvettes of both foreign and domestic production. Turkey has submarines, aircrafts for various tactical purposes (transport aircrafts, aircrafts for sea patrols, helicopters), and is developing unmanned aerial vehicles. The Turkish Navy’s MILGEM development program was designed to overcome the Turkish Navy’s dependence on foreign partners. In addition to building ships, Turkey is actively engaged in the development of its own weapons systems to replace foreign designs. The country’s air force has been analyzed as a strategic tool for implementing the Blue Homeland Doctrine and a powerful NATO military force in the Eastern Mediterranean and the Black Sea. Autonomization of the navy’s military equipment and armaments has been identified as a key priority in overcoming Turkey’s dependence on imported human and military capital. У статті проаналізовано доктрину «Блакитна Батьківщина», згідно з якою прилегла акваторія Середземного, Егейського, Мармурового та Чорного морів оголошується зоною безумовних стратегічних інтересів Турецької Республіки, як світоглядну основу планування та реалізації зовнішньої політики Туреччини. Вона розглядається як геополітичний чинник, що зумовив нову хвилю ескалації напруження в греко-турецьких та франко-турецьких відносинах, участь Туреччини в щонайменше двох військових конфліктах: на Кіпрі та в Лівії, загострення у відносинах країни з Францією та зміцнення власних військово-морських сил. Можна констатувати, що від ідеї гармонізації відносин із сусідніми державами Туреччина перейшла до нарощення власного силового потенціалу та підтримки стабільності в регіоні військовими методами, зважаючи на претензії багатьох зовнішньополітичних гравців на регіональне лідерство. В межах доктрини претензії Туреччини на акваторію прилеглих морів накладаються на геополітичні інтереси Греції та Республіки Кіпр. Військово-повітряні сили країни проаналізовані як стратегічний інструмент втілення доктрини «Блакитна Батьківщина» та потужна військова сила НАТО у регіонах Східного Середземномор’я та Чорного моря. Використання іноземних технологій та суднобудівної промисловості, співпраця з іноземними корпораціями та розвиток свого військово-промислового комплексу розглядаються як чинники творення власного силового потенціалу держави. Основу турецького флоту складають фрегати, субмарини та корвети як іноземного, так і вітчизняного виробництва. Туреччина має підводні човни, літаки різного тактичного призначення (транспортні літаки, літаки для морського патрулювання, ґвинтокрили), розробляє безпілотні літальні апарати. Програма розвитку турецьких військово-морських сил MILGEM спрямована на подолання залежності турецького флоту від іноземних партнерів. Окрім побудови суден, Туреччина активно займається розробкою власних систем озброєнь, що мають замінити закордонні зразки. Автономізація забезпечення флоту військовою технікою та озброєнням визначена як ключовий пріоритет подолання залежності Туреччини від імпортного людського та військового капіталів.
URI: dspace.pdpu.edu.ua/jspui/handle/123456789/12968
Appears in Collections:2021

Files in This Item:
File Description SizeFormat 
Moskalyk.pdf175.98 kBAdobe PDFView/Open


Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.