Roma aeterna: релігійне підґрунтя «самодержця» в російській і західноєвропейській державницьких доктринах

Abstract

The article traces the formation of the state myth of the “Third Rome” of the Moscow principality based on the European concept of Roma aeternа, as well as the transformation of the unanimous concept of primus princeps in the context of Russian discourse into a political myth of the divine origin of the “autocratic king”. Explaining how these concepts differed in Western and Eastern (Russian) interpretations makes it possible to identify the differences between Western and Eastern monarchies’ ontological foundations and help us understand more deeply why opposition to the West is the essential basis of the “Russian idea”. The author set a goal analyze the Roman and Byzantine origins of the Western and Russian monarchies and show the differences between these two interpretations; to show the transformation of the concepts of Roma aeternа and primus princeps in the context of the “Russian idea”, their inclusion in the political myth of the “Russian world” and the consequences of such assimilation in the Russian political discourse. The methodological basis of the study is comparative, phenomenological, hermeneutic, system-functional methods, based on methodological developments in research of nation-building processes, post-totalitarian and transitional societies, post-colonial studies, an interdisciplinary approach involving the work of psychology, sociology. The author postulates that the principles of state doctrine formed in the Roman Empire and Byzantium formed the basis of the monarchy of both the Western world and the Russian autocracy. However, if in the first case, specific longevity of tradition and at least formal conformity to the Christian ontology was maintained, in the second case, these principles underwent a significant transformation by the Russian political myth. The Russian autocrat seeks not a passive identification with Christ in humility as a mortal bearer of divine power but an identification of the real and the immediate – precisely in the aspect of the power and fullness of power. This is a mythical sacralization, in the context of which the critical aspects of manipulation within this political myth become apparent, namely: apocalyptic and eschatological tendencies in Russian literature, a different understanding of messianism than in Christianity, a cult of personality, and an inability to build a state system that would function longer than a man can rule. У статті прослідковано формування державницького міфу про «Третій Рим» Московського князівства на основі загальноєвропейського концепту Roma aeternа, а також трансформації суголосного концепту primus princeps в контексті російського дискурсу в політичний міф про божественне походження «царя-самодержця». Експлікація того, як ці концепти відрізнялися в західній та східній (російській) інтерпретаціях, дає змогу оприявнити відмінність онтологічних засад західної та східної монархій і допоможе глибше розібратись в тому, чому протистояння Заходу є сутнісною основою «российской идеи». Авторка ставила собі за мету проаналізувати римські і візантійські витоки західної та російської монархій і показати розбіжності цих двох інтерпретацій; розкрити трансформацію понять «Roma aeternа» та «primus princeps» у контексті «российской идеи», їх вписаність у політичний міф «русского мира» та наслідки, до яких призвела така асиміляція в російському політичному дискурсі. Методологічною основою дослідження є компаративістський, феноменологічний, герменевтичний, системно-функціональний методи, що спираються на методологічні напрацювання досліджень націєтворчих процесів, посттоталітарних та перехідних суспільств, постколоніальних студій, міждисциплінарний підхід із залученням напрацювань соціології, психології, історії. Авторка постулює, що сформовані у Римській імперії та Візантії засади державної доктрини лягли в основу монархії як західного світу, так і російського самодержавства. Але якщо в першому випадку витримувалась певна тяглість традиції та принаймні формальна відповідність християнській онтології, то в другому випадку ці засади зазнали значної трансформації відповідно до російського політичного міфу. Російський самодержець прагне не пасивного ототожнення з Христом у смиренні як смертний носій божественної влади, а ототожнення дійсного і безпосереднього, саме в аспекті сили і повноти влади. Це міфічна сакралізація, в контексті якої стають зрозумілими ключові аспекти маніпуляцій в межах цього політичного міфу, а саме: апокаліптичність та схильність до есхатології в російській літературі, інакше розуміння месіанства, ніж у християнстві, культ особистості та неспроможність вибудувати державну систему, яка б функціонувала довше, ніж може правити людина.