Вплив пандемії Covid-19 на перспективу інституту соціальної держави

Abstract

The article reveals the institutional interaction that promotes social development and defines the mission of political parties in this process. First of all, political parties in a democratic political system become the centre of communication between society and government, institutional communication, etc. The optimization of intra-party communication, which should combine the party organizations into a communication network with each other and with the central office, is of particular importance. The concept of “development”, “social development” in the context of theories of modernization, mobilization, demodernization (P. Kutuev, M. Minakov) is considered. Ukraine needs not only to increase the efficiency of certain institutions. It is institutional interaction based on an extensive communication network that can ensure social development. This requires not only hopes for an “invisible hand” of the market, but also a systemic institutional intervention to restructure the existing and fairly extensive system of institutions following the requirements of political democracy and a social market economy. That is why the methodological basis of the study is the neo-institutional theory, which overcomes the limitations of transitology and classical institutionalism. It has been determined that the peculiarities of institutional interaction in Ukraine are due to insurmountable social pathologies (E. Golovakha). They include the ambivalence of political consciousness, a combination of conformism and nihilism in the attitude of individuals to reality, deprofessionalization, blurring the criteria of status and prestige in social interaction, deactualization of values, etc. Regarding political parties, their personalization, ideological eclecticism of party programs (with some exceptions), insufficient legitimacy of the party system has been noted. Accordingly, the mission of political parties in institutional cooperation for social development is to ensure the two-way flow of information between social groups and political institutions (minimum program) and initiate and maintain a broad public dialogue (maximum program). The mission of political parties is to become the initiator and leader of the latest political discourse on the essence and directions of social development in modern conditions, the guarantor of political dialogue and institutional cooperation for social development. Охарактеризовано вплив чинника пандемії Cоvid-19 на модернізацію інституту соціальної держави. Констатовано, що Covid-19 прискорив трансформацію національних систем соціального забезпечення. Висловлено гіпотезу, що цей вплив може призвести до таких наслідків: 1) ще більшого ослаблення і подальшого «відмирання» соціальної держави; 2) посилення стійкості соціальної держави, появи нових інструментів захисту громадян. Відзначено, що за час пандемії Covid-19 змінився вектор дискусії про інститут соціальної держави: з його критики риторика перетворилася на обговорення впливу коронакризи та визначення перспективи інституційної модернізації, зміни конфігурації соціальної держави. Соціальні наслідки пандемії Covid-19 визначені спонукальним чинником для урядів щодо необхідності перегляду підходів до національних систем соціального забезпечення, щоб посилити їхню ефективність в управлінні різноманітними ризиками та кризами. Наголошено, що нинішнє розширення функцій соціальної держави є найбільшим за останні десятиліття, що може стати новим етапом в еволюції інституту соціальної держави. Підкреслено видозміну класичних моделей соціальної держави під впливом пандемії, однак питання збереження цих змін після завершення Covid-19 ще відкрите. Відзначено актуалізацію підходу щодо запобігання різним формам дискримінації за умови функціонування соціальної держави, переосмислення відносин між державою, ринком та суспільством в управлінні соціальними питаннями. Підкреслено потребу нового соціального консенсусу щодо конструювання моделі соціальної держави майбутнього, визначення меж її щедрості або ж, навпаки, ощадливості. Авторка доводить, що нова (пандемічна) ера потребує нового соціального контракту, зокрема в частині розподілу ризиків між громадянами, роботодавцями та державою. Наголошено, що без стійкого та постійного економічного зростання уряди не можуть належно фінансувати сферу соціального забезпечення, а почастішання кризових явищ в економіці не сприяє стійкості соціальної держави. Припущено, що пандемія Covid-19 не дає підстав очікувати безумовної зміни соціальної держави в напрямі щедрих соціальних програм, але інститут соціальної держави пройде випробування на стійкість і набуде нових навичок протидії наслідкам соціально-економічних криз.