Теоретико-методологічні засади дослідження демократичних транзитів у постсоціалістичних країнах

Abstract

У статті охарактеризовано наявні теоретико-методологічні підходи дослідження демократичних транзитів та визначено оптимальну концептуальну модель для аналізу процесу переходу до демократії в постсоціалістичних країнах. Транзитологічна парадигма пройшла у своєму розвитку тривалий період методологічного становлення. Адже довгий час існували альтернативні підходи до розуміння її ключових дефініцій та інтерпретації умов формування демократичних систем й інститутів. Визначено структурні елементи демократичного транзиту, серед яких основними є початкова точка та мета переходу, яка досягається в результаті проходження трьох послідовних стадій: лібералізації, яка характеризується антагоністичним протистоянням між основними політичними акторами, що дає можливість для появи демократії; демократизації, на якій відбувається інституціоналізація демократичних інститутів і норм; та консолідації демократії, коли відбувається утвердження в суспільстві певних “правил гри” і повернення до тоталітарно-авторитарного стану стає неможливим. Під час дослідження було з’ясовано, що варто застосовувати інтегрований підхід до інтерпретації умов переходу до демократії, оскільки успішність демократичного переходу визначається не тільки конкретними політичними діями суб’єктів політичного процесу, вона залежить також і від культурних традицій та суспільно-економічних факторів. Однак варто пам’ятати те, що процес зародження та формування демократії не є універсальним, тому що кожна країна має власний алгоритм успішного переходу до демократії. Аналіз теоретико-методологічних підходів до дослідження демократичних переходів дає підстави стверджувати, що такі процеси у постсоціалістичних державах мають низку специфічних особливостей. Це пов’язано насамперед із тим, що тут відбувались одночасні перетворення в усіх сферах суспільного життя, а в деяких країнах ці процеси ускладнювалися ще й формуванням засад національної державності. Серед об’єктивних чинників, що істотно впливають на траєкторію постсоціалістичної трансформації, найбільш важливими вважаються: особливості її вихідної позиції (походження тоталітарного режиму, термін його функціонування і ступінь тоталітарності); структура трансформаційного процесу (моністична чи бінарна); цивілізаційний контекст. Взаємодія цих чинників значною мірою зумовлює траєкторію трансформаційного процесу, проте жоден із них сам по собі не є детермінантом, а має корелятивний характер. На перебіг трансформацій впливають також зовнішньополітичні тиски, особисті якості політичних лідерів, структура політичної еліти, але їхній вплив опосередковується якістю політичної культури суспільства. The article describes the existing theoretical and methodological approaches to the study of democratic transits and identifies the optimal conceptual model for analyzing the process of transition to democracy in post-socialist countries. The transitological paradigm has undergone a long period of methodological development. After all, for a long time there have been alternative approaches to understanding its key definitions and interpreting the conditions for the formation of democratic systems and institutions. The structural elements of democratic transit are identified, the main ones being the starting point and the goal of the transition, which is achieved as a result of three successive stages: liberalization, characterized by antagonistic confrontation between major political actors, which allows for democracy; democratization, in which the institutionalization of democratic institutions and norms takes place, and the consolidation of democracy, when certain “rules of the game” are established in society and a return to a totalitarian-authoritarian state becomes impossible. The study found that an integrated approach should be used to interpret the conditions of the transition to democracy, as the success of the democratic transition is determined not only by the specific political actions of political actors, but also by cultural traditions and socio-economic factors. However, it is important to remember that the process of birth and formation of democracy is not universal, because each country has its own algorithm for a successful transition to democracy. The analysis of theoretical and methodological approaches to the study of democratic transitions gives grounds to assert that these processes in post-socialist states have a number of specific features. This is primarily due to the fact that there were simultaneous transformations in all spheres of public life, and in some countries these processes were further complicated by the formation of the foundations of national statehood. Among the objective factors that significantly influence the trajectory of post-communist transformation, the most important are the features of its initial position (the origin of the totalitarian regime, the term of its functioning and the degree of totalitarianism); structure of the transformation process (monistic or binary); civilizational context. The interaction of these factors largely determines the trajectory of the transformation process, but none of them in itself is a determinant, but has a correlative nature. The course of transformations is also influenced by foreign policy pressures, personal qualities of political leaders, the structure of the political elite, but their influence is mediated by the quality of political culture of society.