Онтологія расизму в зарубіжному дискурсі

Abstract

Расизм як феномен суспільного життя і розвитку суспільств привертає увагу дослідників протягом довгого часу. Дослідження феномену расизму змінюються разом із поступом суспільств. Спочатку дискурс расизму з’являється у природничо-наукових дослідженнях, потім - у філософських, пізніше - в культурологічних і, нарешті, в соціологічних дослідженнях. Авторка представляє українському науковому товариству широку палітру досліджень зарубіжних науковців із зазначеної тематики, оскільки феномен расизму як такий, незважаючи на всім зрозумілі причини й наслідки його появи та ганебність існування в сучасному суспільстві, яке позиціонує себе як культурне й освічене, наявний і понині. У статті проаналізовано різні підходи щодо трактування расизму: біологічний (Карла Ліннея і Жоржа-Луї Леклерка де Бюффона), антропологічний (Поль Брока), відкритого расизму (Генрі Пратт), культурологічний (Елазар Баркан), ідеологічний (Нора Ратцель і Вільям Вілсон), політичний (Метью Клейр), юридичний (Рут Водак і Мартін Реісігл), соціологічний (Люсі Аллаїс, Вульф Д. Хунд, Алана Лентін, Іммануїл Валлерстайн та Етьєн Балібар). Як окрема соціальна проблема расизм досліджується, починаючи з 20-х років ХХ століття, що зумовлено зрушеннями в суспільній свідомості (Метью Клейр). Проте расизм ще не пов’язується із закономірностями системного соціального процесу. У 50-60-ті роки ХХ століття відбувається концептуальна зміна у ставленні до расизму. Цьому сприяє низка суспільних і суспільно-політичних рухів. З’являються наукові соціологічні теорії, які пояснюють тривале існування расизму. Серед науковців, які розглядали расизм як ідеологію, був Вільям Вілсон. Він вважав, що сталі переконання щодо неповноцінності рас використовувалися задля раціоналізації та прописування (законодавчого закріплення) соціального становища пануючих та пригнічених груп. Рут Водак та Мартін Реісігл розглядають расизм ще ширше – і як політичну програму, і як правову норму, і як державну політику. Нарешті в суспільстві останньої третини ХХ століття протест проти расизму стає відкритим і загальним, що дозволило Іммануїлу Валлерстайну назвати це антисистемним рухом. Саме в теорії Ім. Валлерстайна расизм розглянуто в економічному аспекті, що й пояснює стійкість існування цього феномену. Валлерстайн доводить, що расизм є наслідком класових відносин в умовах капіталізму. Расизм забезпечує відтворення економічної і соціальної залежності/вищості окремих груп населення, отже є засобом підтримання усталених соціально-економічних відносин. Кінець ХХ століття ознаменувався появою теорій так званого нового расизму, що розглядають приховані дискримінаційні практики. Його проявами є культурний расизм та інституціоналізований расизм.