Соціальна згуртованість у дискурсі суміжних понять: досвід реляційно-атрибутивного підходу

Abstract

Тривалий час соціальна згуртованість як соціологічне поняття та соціальний феномен перебувало «у тіні» суміжних концептів: соціальної солідарності, соціальної інтеграції, соціального консенсусу. Активізація досліджень соціальної згуртованості у зв’язку з викликами глобалізованого світу та входженням цього поняття у дискурс соціальної політики актуалізує застосування різних методологічних стратегій соціологічної концептуалізації соціальної згуртованості. Метою даного дослідження є формування площин співвідношення (пошук схожого та відмінного) поняття «соціальна згуртованість» із суміжними концептами та визначення його унікальних властивостей. Методологічним орієнтиром дослідження є реляційно-атрибутивний підхід, що застосовується до аналізу понять «соціальна солідарність», «соціальний капітал», «соціальний консенсус», «соціальний порядок», «соціальна інтеграція», «соціальна інклюзія» як суміжних поняттю «соціальна згуртованість». Основними завданнями дослідження виступають: 1) ідентифікація змістовних зв’язків поняття «соціальна згуртованість» із суміжними поняттями; 2) визначення суміжних понять, що потребують розмежування із соціальною згуртованістю. Дана розвідка засвідчує недоречність ототожнення змісту понять «соціальна солідарність» та «соціальна згуртованість», разом із тим і актуальність їхнього тісного зв'язку. Підкреслено обґрунтованість позиціонування соціальної згуртованості як діяльнісного «етапу» розвитку соціальної солідарності, в основі якої – системні внутрішньогрупові взаємодії. Запропоновано розглядати поняття «соціальний консенсус» у зв’язку із соціальною згуртованістю у двох площинах: в атрибутивному сенсі як її властивість (зокрема, ознак, які є «спільними» для членів групи: цілей, цінностей, практик); та реляційно – як характеристику нормативного порядку, в умовах якого соціальна згуртованість може конструюватися та відтворюватися. Зроблено висновок про те, що в межах несприятливих нормативних порядків соціальна солідарність та згуртованість можуть конструюватися субститутивно – у площині інших солідаритетів та діяльнісних вимірів. Наголошено, що не всі інтеграційні механізми гарантують появу соціальної згуртованості, а поняття «соціальна інтеграція» та «соціальна згуртованість» можуть бути охарактеризовані як процес і стан, інструмент і мета. Автор підсумовує про актуальність методологічної обережності у використанні концепту соціального капіталу як такого, що «економізує» та редукує зміст соціальної згуртованості. Доречним убачається і відхід від категорій «інклюзія/ексклюзія» як таких, що ідеологізують дискурс соціальної згуртованості, обмежуючи його лише одним з її можливих соціально-політичних режимів.