Публічний простір міста versus право на місто

Abstract

Problem. The concept of public space is the main topic of debate on the right to the city. The purpose of the study is to analyze the public space of the city in close connection with the right of the citizen to the city. Research methods: system-structural and phenomenological. The system structural method made it possible to identify the logic of construction and functioning of public spaces. The phenomenological method gave grounds to reveal the fundamental conditions of explication of the right to the city in the space of everyday life. Results. The public space of the city is analyzed in the context of empirical and ideological. The first concerns the field of practice. In this sense, the term «public space» is used to represent social diversity, to assimilate and accept this diversity by urban residents. The second interpretation is related to the concept of the right to the city in a more familiar sense: that is, the public space here is seen as a platform for the representation of political struggle. Public spaces exist, and they are possible through the activity of people, even if they are not perceived as a value or a right of citizens. Unpretentious discussions show two different points of view. «Post-Soviet» point of view does not allow to connect the personal and the public in open spaces: here the protection of symbolic space from the intrusions of everyday life is crucial. The emergence of a «Europeanized» view implies that the appropriation of public space should be the right of citizens. This shows a slow transition from the Soviet model of the double life of the city, where public and private life are rigidly separated from each other, to the model of the city, in which public space is used for the daily needs of people. Актуальність. Концепція публічного простору є основною темою дебатів про право на місто, яка бере свій початок у дослідженнях міських соціальних рухів, які намагаються вплинути на процеси міського розвитку. Зв’язок між правом на місто і публічним простором дуже важливий: тільки в публічному просторі право на місто може бути заявлено й реалізовано. Мета дослідження полягає у здійсненні аналізу публічного простору міста в тісному зв’язку з правом на місто містянина. Завдання: дати методологічне обґрунтування категорії «публічний простір» і виявити його онтологічні підстави через емпіричне й ідеологічне; розглянути основні форми взаємовпливу цих онтологічних структур, при цьому розкрити як, виправдовуючи право на міський простір, містяни і влада користуються діаметрально протилежною аргументацією; розглянути інституційну динаміку публічного простору. Методи дослідження: системно-структурний і феноменологічний. Системно-структурний метод дав змогу виявити логіку конструювання та функціонування публічних просторів. Феноменологічний метод дав підстави розкрити фундаментальні умови експлікації права на місто у просторі повсякденності. Результати дослідження. Публічний простір міста аналізується в контексті емпіричного й ідеологічного. Перше стосується сфери практик. У цьому сенсі термін «публічний простір» використовується для репрезентації соціального розмаїття, для засвоєння і прийняття цього розмаїття міськими жителями. Друга інтерпретація пов’язана з концепцією права на місто в більш звичному сенсі: тобто публічний простір тут розглядається як майданчик для репрезентації політичної боротьби, конфліктів або ж гострих соціальних протиріч. Публічні простори існують, і вони можливі завдяки активності людей, навіть якщо вони не сприймаються як цінність або право містян. Невгаваючі дискусії показують дві різні позиції. Перша, «пострадянська» позиція не дає змогу з’єднувати особисте й суспільне у відкритих просторах: тут вирішальне значення має захист символічного простору від вторгнень повсякденності. По-друге, виникнення «європеїзованої» позиції передбачає, що присвоєння публічного простору має бути правом містян. Це показує повільний перехід від радянської моделі подвійного життя міста, де громадське та приватне життя жорстко відокремлено один від одного, до моделі міста, в якому публічний простір використовується для повсякденних потреб людей.